
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
2025.09.30
19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
2025.09.30
09:11
Позбивав до крові ноги,
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.
2025.09.30
00:24
На часі характер козачий
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.
2025.09.29
22:17
Телефон, викинутий у плесо озера,
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.
2025.09.29
20:23
Скаржились ангели на Господа Бога, що Він потурає Ізраїлю.
«Якже Мені не потурати тому,- одповів Всевишній,- кому Я наказав: «Їж і будеш ситий і наситишся, і поблагословиш Господа, Бога твого, у тім добрім Краї, що дав Він тобі» («Повторення Закону», 8:1
2025.09.29
16:23
Ми отруєні власним авто –
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,
2025.09.29
12:42
З літами охочіш розмовлять мені
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!
2025.09.29
09:32
вересня ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії людства - 84-ту річницю трагедії Бабиного Яру,
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…
Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…
Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.
2025.09.28
23:30
Імперське мислення просто так не вивітрюється – воно вибивається із голови разом із мізками.
У московитів слова «раб», «рабство», «работа» – немовби з одного кореня.
Казки про кощія безсмертного полюбляють пристаркуваті диктатори.
Велич великих
2025.09.28
22:26
Краса, схована в сірий,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,
2025.09.28
19:24
Поцілунок в івриті й зброя
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк
2025.09.28
19:18
Син увечері прийшов та й спитав у тата:
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби
2025.09.28
18:33
Так буває чомусь не раз –
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,
2025.09.28
16:19
чуєш а ну глянь за вікно а що діється
о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Не пара
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не пара
Я не знаю, чи був він маленьким принцом, як у Екзюпері – може й так, а може й ні – бо познайомилась з ним тоді, коли він був уже дорослим. Але він теж вважав, що троянди дуже ніжні і без скляного ковпака жити не можуть. І ще вважав своїм обов’язком зустріти таку троянду і піклуватись по неї. І одного разу зустрів – але не троянду, а дику шипшину.
- Це Вона! – подумав він і накрив її скляним ковпаком своєї уваги. Дика шипшина спочатку здивувалась, бо диким рослинам ніякі ковпаки не треба, але від його уваги було так затишно і приємно, що вона погодилась. Вона дещо знала про принців і їй було приємно мати власного – наче справжня троянда! Він турбувався про неї, оберігав від гусені, а вона, намагаючись робити це непомітно, захищала його, як могла, від пекучих сонячних променів і докучливих вітрів. Йшов час. Іноді він дивився на зірки і йому хотілось вирушити в мандри. Та хіба дику шипшину покинеш – це ж не троянда, потім вона ні на який ковпак вже не погодиться. А дикій шипшині стало під тим ковпаком так тісно, що вона не витримала:
- Невже ти досі не зрозумів, що я не троянда? Невже ти не бачиш, що я чудово обійдусь без твоєї турботи?
- Знаю, - відповів він, - але для мене ти найкраща з усіх троянд! А про троянди треба піклуватись…
Вона помовчала і зітхнула:
- Тоді зроби так, щоб у мене було більше простору… Тільки обережно, бо мої колючки набагато гостріші за ті, які звичайно бувають у троянд.
І він змінив ковпак своєї уваги на просторіший, а ще з того часу став намагатись бути менш надокучливим. А дика шипшина… що ж, вона вміла бути терплячою. Навіщо це їй було треба? Напевне то знає тільки вона. Можливо, тому що ми відповідаємо за тих, кого приручили…
Ішов час, а з ним наближалась неминуча старість. Одного разу дві старі гусениці, проповзаючи мимо, почули, як він спілкуючись з нею, називає її пестливими іменами.
- Фі, - обурились вони, - хіба можна якусь напівсуху гілляку називати, наче маленьку квіточку!
Він нічого їм на відповів, бо люди не розуміють мови комах. А дика шипшина розуміла, але теж нічого не відповіла, бо чи варто звертати увагу на двох гусениць, які так і не змогли стати метеликами. Адже головне було в тому, що одне для одного вони назавжди залишаться беззахисною трояндою і маленьким принцом, і цього вже ніхто не зможе змінити.
- Це Вона! – подумав він і накрив її скляним ковпаком своєї уваги. Дика шипшина спочатку здивувалась, бо диким рослинам ніякі ковпаки не треба, але від його уваги було так затишно і приємно, що вона погодилась. Вона дещо знала про принців і їй було приємно мати власного – наче справжня троянда! Він турбувався про неї, оберігав від гусені, а вона, намагаючись робити це непомітно, захищала його, як могла, від пекучих сонячних променів і докучливих вітрів. Йшов час. Іноді він дивився на зірки і йому хотілось вирушити в мандри. Та хіба дику шипшину покинеш – це ж не троянда, потім вона ні на який ковпак вже не погодиться. А дикій шипшині стало під тим ковпаком так тісно, що вона не витримала:
- Невже ти досі не зрозумів, що я не троянда? Невже ти не бачиш, що я чудово обійдусь без твоєї турботи?
- Знаю, - відповів він, - але для мене ти найкраща з усіх троянд! А про троянди треба піклуватись…
Вона помовчала і зітхнула:
- Тоді зроби так, щоб у мене було більше простору… Тільки обережно, бо мої колючки набагато гостріші за ті, які звичайно бувають у троянд.
І він змінив ковпак своєї уваги на просторіший, а ще з того часу став намагатись бути менш надокучливим. А дика шипшина… що ж, вона вміла бути терплячою. Навіщо це їй було треба? Напевне то знає тільки вона. Можливо, тому що ми відповідаємо за тих, кого приручили…
Ішов час, а з ним наближалась неминуча старість. Одного разу дві старі гусениці, проповзаючи мимо, почули, як він спілкуючись з нею, називає її пестливими іменами.
- Фі, - обурились вони, - хіба можна якусь напівсуху гілляку називати, наче маленьку квіточку!
Він нічого їм на відповів, бо люди не розуміють мови комах. А дика шипшина розуміла, але теж нічого не відповіла, бо чи варто звертати увагу на двох гусениць, які так і не змогли стати метеликами. Адже головне було в тому, що одне для одного вони назавжди залишаться беззахисною трояндою і маленьким принцом, і цього вже ніхто не зможе змінити.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію