Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
2025.11.16
02:27
Під прицілом чарівної Геби*
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
2025.11.15
22:18
Хлопець вирвшив улаштувати
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
2025.11.15
18:28
Відтоді, як з ночов кленових
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
2025.11.15
13:36
Ще, напевне, мене пам'ятає
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Не пара
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не пара
Я не знаю, чи був він маленьким принцом, як у Екзюпері – може й так, а може й ні – бо познайомилась з ним тоді, коли він був уже дорослим. Але він теж вважав, що троянди дуже ніжні і без скляного ковпака жити не можуть. І ще вважав своїм обов’язком зустріти таку троянду і піклуватись по неї. І одного разу зустрів – але не троянду, а дику шипшину.
- Це Вона! – подумав він і накрив її скляним ковпаком своєї уваги. Дика шипшина спочатку здивувалась, бо диким рослинам ніякі ковпаки не треба, але від його уваги було так затишно і приємно, що вона погодилась. Вона дещо знала про принців і їй було приємно мати власного – наче справжня троянда! Він турбувався про неї, оберігав від гусені, а вона, намагаючись робити це непомітно, захищала його, як могла, від пекучих сонячних променів і докучливих вітрів. Йшов час. Іноді він дивився на зірки і йому хотілось вирушити в мандри. Та хіба дику шипшину покинеш – це ж не троянда, потім вона ні на який ковпак вже не погодиться. А дикій шипшині стало під тим ковпаком так тісно, що вона не витримала:
- Невже ти досі не зрозумів, що я не троянда? Невже ти не бачиш, що я чудово обійдусь без твоєї турботи?
- Знаю, - відповів він, - але для мене ти найкраща з усіх троянд! А про троянди треба піклуватись…
Вона помовчала і зітхнула:
- Тоді зроби так, щоб у мене було більше простору… Тільки обережно, бо мої колючки набагато гостріші за ті, які звичайно бувають у троянд.
І він змінив ковпак своєї уваги на просторіший, а ще з того часу став намагатись бути менш надокучливим. А дика шипшина… що ж, вона вміла бути терплячою. Навіщо це їй було треба? Напевне то знає тільки вона. Можливо, тому що ми відповідаємо за тих, кого приручили…
Ішов час, а з ним наближалась неминуча старість. Одного разу дві старі гусениці, проповзаючи мимо, почули, як він спілкуючись з нею, називає її пестливими іменами.
- Фі, - обурились вони, - хіба можна якусь напівсуху гілляку називати, наче маленьку квіточку!
Він нічого їм на відповів, бо люди не розуміють мови комах. А дика шипшина розуміла, але теж нічого не відповіла, бо чи варто звертати увагу на двох гусениць, які так і не змогли стати метеликами. Адже головне було в тому, що одне для одного вони назавжди залишаться беззахисною трояндою і маленьким принцом, і цього вже ніхто не зможе змінити.
- Це Вона! – подумав він і накрив її скляним ковпаком своєї уваги. Дика шипшина спочатку здивувалась, бо диким рослинам ніякі ковпаки не треба, але від його уваги було так затишно і приємно, що вона погодилась. Вона дещо знала про принців і їй було приємно мати власного – наче справжня троянда! Він турбувався про неї, оберігав від гусені, а вона, намагаючись робити це непомітно, захищала його, як могла, від пекучих сонячних променів і докучливих вітрів. Йшов час. Іноді він дивився на зірки і йому хотілось вирушити в мандри. Та хіба дику шипшину покинеш – це ж не троянда, потім вона ні на який ковпак вже не погодиться. А дикій шипшині стало під тим ковпаком так тісно, що вона не витримала:
- Невже ти досі не зрозумів, що я не троянда? Невже ти не бачиш, що я чудово обійдусь без твоєї турботи?
- Знаю, - відповів він, - але для мене ти найкраща з усіх троянд! А про троянди треба піклуватись…
Вона помовчала і зітхнула:
- Тоді зроби так, щоб у мене було більше простору… Тільки обережно, бо мої колючки набагато гостріші за ті, які звичайно бувають у троянд.
І він змінив ковпак своєї уваги на просторіший, а ще з того часу став намагатись бути менш надокучливим. А дика шипшина… що ж, вона вміла бути терплячою. Навіщо це їй було треба? Напевне то знає тільки вона. Можливо, тому що ми відповідаємо за тих, кого приручили…
Ішов час, а з ним наближалась неминуча старість. Одного разу дві старі гусениці, проповзаючи мимо, почули, як він спілкуючись з нею, називає її пестливими іменами.
- Фі, - обурились вони, - хіба можна якусь напівсуху гілляку називати, наче маленьку квіточку!
Він нічого їм на відповів, бо люди не розуміють мови комах. А дика шипшина розуміла, але теж нічого не відповіла, бо чи варто звертати увагу на двох гусениць, які так і не змогли стати метеликами. Адже головне було в тому, що одне для одного вони назавжди залишаться беззахисною трояндою і маленьким принцом, і цього вже ніхто не зможе змінити.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
