Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
2026.08.24
11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
2026.08.24
07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
2026.08.23
22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
2026.08.23
21:17
на що мені сумнівних істин
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
2026.08.23
19:37
Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
2026.08.23
18:45
Героїне мого роману!
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
2026.08.23
15:06
Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
2026.08.23
14:05
Московіти завжди були нахабні й підступні.
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Не пара
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не пара
Я не знаю, чи був він маленьким принцом, як у Екзюпері – може й так, а може й ні – бо познайомилась з ним тоді, коли він був уже дорослим. Але він теж вважав, що троянди дуже ніжні і без скляного ковпака жити не можуть. І ще вважав своїм обов’язком зустріти таку троянду і піклуватись по неї. І одного разу зустрів – але не троянду, а дику шипшину.
- Це Вона! – подумав він і накрив її скляним ковпаком своєї уваги. Дика шипшина спочатку здивувалась, бо диким рослинам ніякі ковпаки не треба, але від його уваги було так затишно і приємно, що вона погодилась. Вона дещо знала про принців і їй було приємно мати власного – наче справжня троянда! Він турбувався про неї, оберігав від гусені, а вона, намагаючись робити це непомітно, захищала його, як могла, від пекучих сонячних променів і докучливих вітрів. Йшов час. Іноді він дивився на зірки і йому хотілось вирушити в мандри. Та хіба дику шипшину покинеш – це ж не троянда, потім вона ні на який ковпак вже не погодиться. А дикій шипшині стало під тим ковпаком так тісно, що вона не витримала:
- Невже ти досі не зрозумів, що я не троянда? Невже ти не бачиш, що я чудово обійдусь без твоєї турботи?
- Знаю, - відповів він, - але для мене ти найкраща з усіх троянд! А про троянди треба піклуватись…
Вона помовчала і зітхнула:
- Тоді зроби так, щоб у мене було більше простору… Тільки обережно, бо мої колючки набагато гостріші за ті, які звичайно бувають у троянд.
І він змінив ковпак своєї уваги на просторіший, а ще з того часу став намагатись бути менш надокучливим. А дика шипшина… що ж, вона вміла бути терплячою. Навіщо це їй було треба? Напевне то знає тільки вона. Можливо, тому що ми відповідаємо за тих, кого приручили…
Ішов час, а з ним наближалась неминуча старість. Одного разу дві старі гусениці, проповзаючи мимо, почули, як він спілкуючись з нею, називає її пестливими іменами.
- Фі, - обурились вони, - хіба можна якусь напівсуху гілляку називати, наче маленьку квіточку!
Він нічого їм на відповів, бо люди не розуміють мови комах. А дика шипшина розуміла, але теж нічого не відповіла, бо чи варто звертати увагу на двох гусениць, які так і не змогли стати метеликами. Адже головне було в тому, що одне для одного вони назавжди залишаться беззахисною трояндою і маленьким принцом, і цього вже ніхто не зможе змінити.
- Це Вона! – подумав він і накрив її скляним ковпаком своєї уваги. Дика шипшина спочатку здивувалась, бо диким рослинам ніякі ковпаки не треба, але від його уваги було так затишно і приємно, що вона погодилась. Вона дещо знала про принців і їй було приємно мати власного – наче справжня троянда! Він турбувався про неї, оберігав від гусені, а вона, намагаючись робити це непомітно, захищала його, як могла, від пекучих сонячних променів і докучливих вітрів. Йшов час. Іноді він дивився на зірки і йому хотілось вирушити в мандри. Та хіба дику шипшину покинеш – це ж не троянда, потім вона ні на який ковпак вже не погодиться. А дикій шипшині стало під тим ковпаком так тісно, що вона не витримала:
- Невже ти досі не зрозумів, що я не троянда? Невже ти не бачиш, що я чудово обійдусь без твоєї турботи?
- Знаю, - відповів він, - але для мене ти найкраща з усіх троянд! А про троянди треба піклуватись…
Вона помовчала і зітхнула:
- Тоді зроби так, щоб у мене було більше простору… Тільки обережно, бо мої колючки набагато гостріші за ті, які звичайно бувають у троянд.
І він змінив ковпак своєї уваги на просторіший, а ще з того часу став намагатись бути менш надокучливим. А дика шипшина… що ж, вона вміла бути терплячою. Навіщо це їй було треба? Напевне то знає тільки вона. Можливо, тому що ми відповідаємо за тих, кого приручили…
Ішов час, а з ним наближалась неминуча старість. Одного разу дві старі гусениці, проповзаючи мимо, почули, як він спілкуючись з нею, називає її пестливими іменами.
- Фі, - обурились вони, - хіба можна якусь напівсуху гілляку називати, наче маленьку квіточку!
Він нічого їм на відповів, бо люди не розуміють мови комах. А дика шипшина розуміла, але теж нічого не відповіла, бо чи варто звертати увагу на двох гусениць, які так і не змогли стати метеликами. Адже головне було в тому, що одне для одного вони назавжди залишаться беззахисною трояндою і маленьким принцом, і цього вже ніхто не зможе змінити.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
