Десь на одному з фуршетів
Десь у Берліні чи Відні
Йому раптово спало на думку
Що так мало залишилось жити
Що не сховаєш себе у пляшці
І можна досить нормально триматись
Володіючи непогано мовою
В рот і в дишло усіх кохати
Він зібрав тоді у спортивну сумку
Ананаси і пляшку Хенесі
Ще декілька незнайомих запахів
І втік. До дому. Месією
По дорозі лякаючи прапорів
Офіціанток і одного перевертня
Читаючи їм переклади
Своїх власних передчуттів повернення
Вдаючи, що ніхто не знає
Що насправді з країною трапилось
І останнє, як лезо, слово
Лиш від нього почує натовп
І два поети і один письменник
Усі троє, мов Ісус, відомі
Замовили його вбивство
Бо він крастиме їх власні гроші
Бо ніхто так не заробляє гівном
Як два поети і один письменник
Що живуть у одній кімнаті
І пишуть лише у щоденник
Домовившись попередньо про те
Що ніхто з них не видасть іншого
Що магія переможе реальність
І всі коди і заманухи
Емігрують із ними у старість
Ось пряма мова пророків
Двох письменників і одного поета:
Письменник 1: в цьому році я пишу роман
Він буде на двісті сторінок, великими літерами
І в формі кросворду
Письменник 2: а я буду писати лише під фотками
Тисяча фоток і тисяча моїх епітафій світу
Поет: ви занадто старомодні…
Я вигадав писати прозу у стовпчик
Римувати занадто довго
І я не встигну тоді написати п’ять книжок за рік
Бо я пишу лише кров’ю рудих коханок