Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику! Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Чи
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Публіцистика
Двойник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Двойник
Один мой знакомый, ну, как знакомый, бывший президент. Так вот, у него была замануха, пройтись по Днепру на яхте. Обычно в конце мая, яхта заходила в шлюз и полчаса опускалась в нижний бьеф реки. За эти полчаса тень полностью накрывала яхту, и солнечный день становился вдруг пасмурным. С крыши здания, из голубых елей и из собачей будки выглядывали бинокли и стволы служителей безопасности. Они охраняли покой первого лица страны. В кабинет к начальнику шлюза зашёл молодой парень, сказал пару невнятных слов и вышел.
- О чём он?,- спросил я.
- Работа…, - сказал мне начальник и подмигнул, показывая на забытый молодым работником спецслужб чёрный чемоданчик. Потом первым движением он приложил палец к губам, а вторым сымитировал траекторию крутящейся кассеты, - Пишут…, сказал он шёпотом и подозвал к занавеске,- Видите в окне яхты? Он…
Пару минут я силился разобрать сквозь пелену тюли знакомые черты лица, но кроме силуэта так ничего и не увидел. Силуэт был точно похож.
- Вы долго не стойте у окна, а то вон парень на пилоне уже вас засёк.
Я поднял глаза и увидел чёрную точку снайпера, а потом солнечный зайчик прицела. Мурашки не спрашивали меня куда бежать. Они в мгновенье сорвались с обсиженных мест и закружились вихрем по телу.
В последний момент. Уже отходя от окна, две занавески, одну в окне каюткомпании яхты, а другую в нашем окне, вдруг качнуло порывом сквозняка, и я увидел то, что не должен был видеть. В свете обезоруженного окна, медленно опускаясь на дно камеры шлюза, как известный культурист в фильме про роботов, медленно опускался манекен. Его пластмассовая рука застыла в воздухе, а острый нос указывал на восток. Все ели на востоке дрожали напряжённым дыханием, с нетерпением ожидая, пока первое лицо страны скроется в бетонном мешке шлюза.
Солнечный зайчик от прицела побежал по бледно-голубой стене кабинета, по шкафу, полу, и напоровшись на позолоченную поверхность ручки паркер на столе, удивлёно отскочил в сторону и спрятался за вазоном герани.
Я сел рядом с чёрным чемоданом и грустно выдохнул. Я уверен, что моё тяжёлое дыхание уловило записывающее устройство. И если бы талантливые шифровальщики над ним потрудились, наверняка они бы его расшифровали. Моё тяжёлое дыхание. Я сидел рядом с чёрным чемоданчиком и обречённо ждал молодого человека с чёрном костюме, ожидая угадываемый вопрос.
- Вы кого-то видели?
- То есть?
- В окне яхты, вы кого-то видели?
- Яхта? Нет, никого не видел. Я вообще на яхту не смотрел.
- Вот и правильно…
Потом всю ночь, слушая пересвистывания комаров, я убеждал себя, что того кого я не видел, и на самом деле не существует. Манекен был, а первого лица не было. Его нет.
Есть неподвижная пластмассовая рука и острый нос, устремлённый на восток. А лица нет. Лишь силуэт…
Поэтому, когда я говорю «один мой знакомый» это звучит дважды смешно. Этого знакомого дважды нет. Даже в бетонном мешке судоходного шлюза.
- О чём он?,- спросил я.
- Работа…, - сказал мне начальник и подмигнул, показывая на забытый молодым работником спецслужб чёрный чемоданчик. Потом первым движением он приложил палец к губам, а вторым сымитировал траекторию крутящейся кассеты, - Пишут…, сказал он шёпотом и подозвал к занавеске,- Видите в окне яхты? Он…
Пару минут я силился разобрать сквозь пелену тюли знакомые черты лица, но кроме силуэта так ничего и не увидел. Силуэт был точно похож.
- Вы долго не стойте у окна, а то вон парень на пилоне уже вас засёк.
Я поднял глаза и увидел чёрную точку снайпера, а потом солнечный зайчик прицела. Мурашки не спрашивали меня куда бежать. Они в мгновенье сорвались с обсиженных мест и закружились вихрем по телу.
В последний момент. Уже отходя от окна, две занавески, одну в окне каюткомпании яхты, а другую в нашем окне, вдруг качнуло порывом сквозняка, и я увидел то, что не должен был видеть. В свете обезоруженного окна, медленно опускаясь на дно камеры шлюза, как известный культурист в фильме про роботов, медленно опускался манекен. Его пластмассовая рука застыла в воздухе, а острый нос указывал на восток. Все ели на востоке дрожали напряжённым дыханием, с нетерпением ожидая, пока первое лицо страны скроется в бетонном мешке шлюза.
Солнечный зайчик от прицела побежал по бледно-голубой стене кабинета, по шкафу, полу, и напоровшись на позолоченную поверхность ручки паркер на столе, удивлёно отскочил в сторону и спрятался за вазоном герани.
Я сел рядом с чёрным чемоданом и грустно выдохнул. Я уверен, что моё тяжёлое дыхание уловило записывающее устройство. И если бы талантливые шифровальщики над ним потрудились, наверняка они бы его расшифровали. Моё тяжёлое дыхание. Я сидел рядом с чёрным чемоданчиком и обречённо ждал молодого человека с чёрном костюме, ожидая угадываемый вопрос.
- Вы кого-то видели?
- То есть?
- В окне яхты, вы кого-то видели?
- Яхта? Нет, никого не видел. Я вообще на яхту не смотрел.
- Вот и правильно…
Потом всю ночь, слушая пересвистывания комаров, я убеждал себя, что того кого я не видел, и на самом деле не существует. Манекен был, а первого лица не было. Его нет.
Есть неподвижная пластмассовая рука и острый нос, устремлённый на восток. А лица нет. Лишь силуэт…
Поэтому, когда я говорю «один мой знакомый» это звучит дважды смешно. Этого знакомого дважды нет. Даже в бетонном мешке судоходного шлюза.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
