Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
2026.08.01
13:36
Я сльозою упаду на стяг,
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
2026.08.01
11:43
понад безмежні провалля
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Публіцистика
Двойник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Двойник
Один мой знакомый, ну, как знакомый, бывший президент. Так вот, у него была замануха, пройтись по Днепру на яхте. Обычно в конце мая, яхта заходила в шлюз и полчаса опускалась в нижний бьеф реки. За эти полчаса тень полностью накрывала яхту, и солнечный день становился вдруг пасмурным. С крыши здания, из голубых елей и из собачей будки выглядывали бинокли и стволы служителей безопасности. Они охраняли покой первого лица страны. В кабинет к начальнику шлюза зашёл молодой парень, сказал пару невнятных слов и вышел.
- О чём он?,- спросил я.
- Работа…, - сказал мне начальник и подмигнул, показывая на забытый молодым работником спецслужб чёрный чемоданчик. Потом первым движением он приложил палец к губам, а вторым сымитировал траекторию крутящейся кассеты, - Пишут…, сказал он шёпотом и подозвал к занавеске,- Видите в окне яхты? Он…
Пару минут я силился разобрать сквозь пелену тюли знакомые черты лица, но кроме силуэта так ничего и не увидел. Силуэт был точно похож.
- Вы долго не стойте у окна, а то вон парень на пилоне уже вас засёк.
Я поднял глаза и увидел чёрную точку снайпера, а потом солнечный зайчик прицела. Мурашки не спрашивали меня куда бежать. Они в мгновенье сорвались с обсиженных мест и закружились вихрем по телу.
В последний момент. Уже отходя от окна, две занавески, одну в окне каюткомпании яхты, а другую в нашем окне, вдруг качнуло порывом сквозняка, и я увидел то, что не должен был видеть. В свете обезоруженного окна, медленно опускаясь на дно камеры шлюза, как известный культурист в фильме про роботов, медленно опускался манекен. Его пластмассовая рука застыла в воздухе, а острый нос указывал на восток. Все ели на востоке дрожали напряжённым дыханием, с нетерпением ожидая, пока первое лицо страны скроется в бетонном мешке шлюза.
Солнечный зайчик от прицела побежал по бледно-голубой стене кабинета, по шкафу, полу, и напоровшись на позолоченную поверхность ручки паркер на столе, удивлёно отскочил в сторону и спрятался за вазоном герани.
Я сел рядом с чёрным чемоданом и грустно выдохнул. Я уверен, что моё тяжёлое дыхание уловило записывающее устройство. И если бы талантливые шифровальщики над ним потрудились, наверняка они бы его расшифровали. Моё тяжёлое дыхание. Я сидел рядом с чёрным чемоданчиком и обречённо ждал молодого человека с чёрном костюме, ожидая угадываемый вопрос.
- Вы кого-то видели?
- То есть?
- В окне яхты, вы кого-то видели?
- Яхта? Нет, никого не видел. Я вообще на яхту не смотрел.
- Вот и правильно…
Потом всю ночь, слушая пересвистывания комаров, я убеждал себя, что того кого я не видел, и на самом деле не существует. Манекен был, а первого лица не было. Его нет.
Есть неподвижная пластмассовая рука и острый нос, устремлённый на восток. А лица нет. Лишь силуэт…
Поэтому, когда я говорю «один мой знакомый» это звучит дважды смешно. Этого знакомого дважды нет. Даже в бетонном мешке судоходного шлюза.
- О чём он?,- спросил я.
- Работа…, - сказал мне начальник и подмигнул, показывая на забытый молодым работником спецслужб чёрный чемоданчик. Потом первым движением он приложил палец к губам, а вторым сымитировал траекторию крутящейся кассеты, - Пишут…, сказал он шёпотом и подозвал к занавеске,- Видите в окне яхты? Он…
Пару минут я силился разобрать сквозь пелену тюли знакомые черты лица, но кроме силуэта так ничего и не увидел. Силуэт был точно похож.
- Вы долго не стойте у окна, а то вон парень на пилоне уже вас засёк.
Я поднял глаза и увидел чёрную точку снайпера, а потом солнечный зайчик прицела. Мурашки не спрашивали меня куда бежать. Они в мгновенье сорвались с обсиженных мест и закружились вихрем по телу.
В последний момент. Уже отходя от окна, две занавески, одну в окне каюткомпании яхты, а другую в нашем окне, вдруг качнуло порывом сквозняка, и я увидел то, что не должен был видеть. В свете обезоруженного окна, медленно опускаясь на дно камеры шлюза, как известный культурист в фильме про роботов, медленно опускался манекен. Его пластмассовая рука застыла в воздухе, а острый нос указывал на восток. Все ели на востоке дрожали напряжённым дыханием, с нетерпением ожидая, пока первое лицо страны скроется в бетонном мешке шлюза.
Солнечный зайчик от прицела побежал по бледно-голубой стене кабинета, по шкафу, полу, и напоровшись на позолоченную поверхность ручки паркер на столе, удивлёно отскочил в сторону и спрятался за вазоном герани.
Я сел рядом с чёрным чемоданом и грустно выдохнул. Я уверен, что моё тяжёлое дыхание уловило записывающее устройство. И если бы талантливые шифровальщики над ним потрудились, наверняка они бы его расшифровали. Моё тяжёлое дыхание. Я сидел рядом с чёрным чемоданчиком и обречённо ждал молодого человека с чёрном костюме, ожидая угадываемый вопрос.
- Вы кого-то видели?
- То есть?
- В окне яхты, вы кого-то видели?
- Яхта? Нет, никого не видел. Я вообще на яхту не смотрел.
- Вот и правильно…
Потом всю ночь, слушая пересвистывания комаров, я убеждал себя, что того кого я не видел, и на самом деле не существует. Манекен был, а первого лица не было. Его нет.
Есть неподвижная пластмассовая рука и острый нос, устремлённый на восток. А лица нет. Лишь силуэт…
Поэтому, когда я говорю «один мой знакомый» это звучит дважды смешно. Этого знакомого дважды нет. Даже в бетонном мешке судоходного шлюза.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
