Чи хочу я займатися політикою чи про неї думати? Ні, не хочу. Я хочу займатися повсякденними справами своєї родини, спілкуватись з друзями, а у вільний час, вибачте, розважатись, як на те мені вистачає розуму, грошей та здоров’я. Ну який мені сенс цікавитися політикою? По-перше, я вже досить живу на світі, аби розуміти, що газети і телебачення існують зовсім не для інформування, а для маніпулювання думками електорату. Тобто їх не можна розглядати, як джерело якісної інформації, а робити якісь висновки чи кроки, свідомо опираючись на неякісну чи навіть неправдиву інформацію непорядно. А мені хотілося б зберегти своє сумління бодай відносно чистим. По-друге, я звичайна людина і мені швидше за все забракне знань, аби осягнути інформацію у повному обсязі, якщо я її навіть якимось дивом отримаю. Але політика вдирається до мого життя, псує мої стосунки з іншими людьми і апелює до мого почуття патріотизму, вимагаючи моєї присутності на політичній арені у якості виборця. І я розумію, що політика не буде псувати мені нерви і життя у тому разі, якщо нею будуть опікуватись справжні політики. І пробую уявити собі одного з них. Від чого б відштовхнутись? Спробую від геополітичної ситуації, у якій бідолашному доведеться функціонувати. Тож що собою уявляє світова спільнота країн? А у цій зграї, вибачте, відбувається перерозподіл ієрархії. На основі чого? На основі сили, грошей і власних інтересів. З чого такі висновки? З того, що захищати якісь загальнолюдські цінності світова спільнота береться тільки на тих територіях, де наявні якісь цінні ресурси чи вдале географічне положення. Території, де таких чинників немає, можуть собі любенько займатися будь-якими брудними справами, як то піратство, работоргівля чи виробництво наркотиків. Тож напрошується висновок, що загальнолюдські цінності у політиці існують тільки для маніпуляцій із свідомістю виборців для вилучення у тих грошей і виправдання первісно-дикунської поведінки країни на світовій арені. Тобто на рівні країн стосунки набагато більш далекі від поняття цивілізованості, ніж навіть міжособистісні стосунки будь-якого первісного племені. А тепер спробую уявити чесного, відкритого і порядного політика у цих умовах. Чи буде він корисний своїй державі? В очах одних він разом зі своєю країною буде виглядати простуватим дурником, а в очах інших кісткою поперек горла. Якщо його країна не буде самодостатньою і сильною, то ох і важко ж їй доведеться. Чи можемо ми назвати себе самодостатньою і сильною країною? Ні. Тож дозволити собі таку розкіш, як чесний, відкритий і порядний політик ми не можемо. Звичайно, якщо хочемо вижити у цьому світі, як держава. У світі, де декларується одне, а робиться інше, нормальний політик не може дозволити собі бути відкритим. А як щодо порядності і чесності? Усі країни вимагають від своїх політиків бути чесними і порядними по відношенню до себе, а по відношенню до інших з чесним і відкритим виразом обличчя захищати інтереси своєї держави у будь-який спосіб. Чим сильніша країна, тим більше вона «турбується» про чесну і відкриту політику інших і тим менше прозорою і відкритою є її власна політика. Жити у суспільстві і бути вільним від нього неможливо. Якщо моя країна хоче вибороти собі у загальносвітовій ієрархії бодай якесь пристойне місце, вона повинна чути не стільки те, що інші країни говорять, скільки те, про що вони мовчать. І проводити адекватну політику. Тож на фоні усього цього за кого я вважаю гідним голосувати на будь-яких чергових чи позачергових виборах? Перш за все за патріота, у якого власні інтереси не суперечать інтересам моєї держави, щоб він з чистим сумлінням захищав ці інтереси, тобто і свої і державні. По-друге, ця людина повинна мати високі амбіції щодо рівня, на якому повинна знаходитись наша країна. По-третє, це повинна бути розумна особистість, що вміє прораховувати кроки інших наперед і з невинним, чистим виразом обличчя зводити нанівець усі ті плани, як зовнішні, так і внутрішні, що суперечать інтересам нашої держави і народу. Особистість, котра врешті-решт розуміє, що держава – це захисна оболонка і імунна система організму, що називається «народ», а імунна система не повинна шкодити власному організму. Що ж іще? Мабуть, я хочу бачити політика хитрим, навіть дуже хитрим, бо хитрість політиків за час існування держав не один раз рятувала ці держави від неприємностей. Колись, коли більшість країн стануть патріотами усієї планети, а не того місця, на якому сидять, на вибори треба буде дивитись з іншого погляду, бо політика тоді не буде брудною справою, а поки що не слід забувати, що сильні динозаври вимерли, а слабкі ссавці вижили, бо пристосовуватись уміли. Можливо, ще щось би треба додати. Чи іншими термінами користуватись. Та кажу ж – я звичайна людина, знань бракує, до того ж хата моя скраю, з моїх вікон далеко не видно. Принаймні жодного путящого політика чи державного діяча мої очі звідси не вгледіли, тож сиджу і думаю: добродії, за яких мені пропонують голосувати на виборах, і від яких потім залежатиме якість політики, дуже вже нагадують ковбасу, бо тільки виробник знає, з чого її зліплено. І якщо я проголосую не за ту людину, чи не буду я нагадувати виробника отруйної ковбаси для усієї країни? Взагалі-то я людина непогана, але проста, мене легко надурити і підсунути неякісну сировину, тому і не берусь я ковбаси виробляти. Отож й на вибори, мабуть, не піду.