...ти не боялася холоду, веснянок, розсипаних на снігу, шоколадних бурульок. Бо тобі судилося існувати на перехресті двох життів: теперішнього і минулого. Колись ти була кішкою, річкою, вітром, падаючою зіркою, – усім тим, що прагнуло руху. За кожним днем тижня ховалася ти, інша. Щодня нові сусіди із в’язкою нових розмов. Розумна людина завжди знайде тему для розмови, бо навіть із амебою можна поспілкуватися про розмноження.
А від сьогодні ти вперше побачила зірку вдень. Збудуй Вавілонську вежу на березі моря, і ніколи не шкодуй, що там відкладатимуть ніч галапагоські черепахи. Стань деревом із гніздом на кожній гілці. Це гнізда для усіх зозуль багатодітних. Добре, що є та, в якій клекоче дух материнства, яка висидить навіть яйця пасхальні, в якої досить молока, аби викормити пустелю. Б’ються діти на смерть за таку матір.
Ти зустріла її у собі, від сьогодні. Бо ти вже знаєш, як то сміятися за двох, удвох. Чуєш, це не землетрус. Ще ніколи не було так приємно відчувати, як тремтить земля усередині тебе, осипаються гранатові зерна, висмоктують дощ із неба. Кожна сопілка – із дерева генеалогічного, із кожної ноти виростає колискова.
Не пускай до своєї кімнати чорного голуба, бо його пером заповіт писали, бо його очі дивились у криницю з мертвою водою
А ти від сьогодні інша: чайка, ведмедиця, яблуня, прищеплена до неба. Тобі на роду написано зібрати докупи усі фрески найпершої церкви, бо там ти хреститимеш травень.