Посеред хаосу людського,

Що схожий на бджолиний рій,

Самітником, між виру того,

Брів полонений палких мрій.

Закутаний у плед з думок:

У серці міста він в пустелі,

Навколо не асфальт - пісок,

Й вітри співають - менестрелі.

Потік поспішливих годин

Мина його, мов хвилі - скелі,

Він споглядає їхній плин

З-за муру душі-цитаделі.

Майбутнє ж дифірамб співає,

Вихвалює прийдешній лад;

Що застаріло - помирає,

Не повертається назад.

Скінчилась трубадурів ера,

І рицарства вогонь погас,

Трувери погубили пера,

А навкруги стіною - час.

Для ньго ж вірність, честь, відвага -

Не привиди минулих літ,

Нехай знайомих вся ватага

І каже, що змінився світ.

Та мандоліна дзвінко грає,

І менует танцює лист;

Собі той шлях він обирає,

Куди веде уяви хист.

Чи може зовсім й не уява,

А пам'ять спраглої душі

Про щастя, коли честь і слава

Не мали жодної межі,

Коли сп'яніла від свободи

Складала ризику сонет...

Все змінювались епізоди;

В задумі йшов анахорет...