Любов… а хто її збагне?
Хто пояснить цю силу зможе?
Хто хоч на мить візьме і забере
у себе почуття погоже?

Хто на мить поясне знов і знов?
Напевно той, хто закохатись хоче,
напевно той умить збагне любов
хто кожен вечір згадує охоче.

Хоч хтось замислився над тим,
як дні проходять без любові?
Чи хтось, напевно, навіть зрозумів,
що треба мать велику силу волі?

Ту волю у життя – недовге і нещире,
яке проходить день у день і знов,
яке усіх нас в світі шире
і так вже зрідка дарить нам любов.

Та чом, коли її ти в серці маєш,
то прагнеш вбити, знищити її?
Чому так важко, зрідка помічаєш
ті миті, ті жахливі дні?

Чому кохання легше всіх вбиває? –
Воно ж те сонечко, те світле і легке.
Але ж чому ніяк не зпомічаєш
і не збагнеш те почуття лихе?

Чому пробачить важко і непросто
ту зраду через почуття?
Навіщо і чому ніяк не спросиш,
а просто скажеш «зраджую вже я»

Адже любов – вона не зрада – втіха,
вона ж велике почуття,
вона – без чого нема лиха,
вона вироблює знання.

Вона все зробить раді тебе,
вона вже не покине знов,
вона весь світ вмить переверне
і подарує всю себе – любов.

Вона все зможе пояснити:
і щастя й зраду ту лиху,
вона підкаже як прожити
і вмить поверне новизну.

Вона не спинить знов і знову,
вона підкаже сенс життя,
вона дарунок приготове
і вмить поверне почуття.




Вона зітре умить страждання,
а потім подарує сон,
в якому вмить впізнаєш ти кохання
й захочеш цього знов і знов.

Та потім, як про все забудеш,
зітреш умить всі думки зла,
все вернеться, що вже колись минуло
і втратиш ти останні почуття.

І вмить весь світ вже стане, як те пекло,
як думка та безмежна і лиха
і вмить вже все, як в пам’яті померкне
і стане доленька твоя, як світ лиха.

Бо втративши любов ти не помітиш,
як час той промайне вже знов і знов,
але зостануться у пам’яті іскрини,
як той промінчик, - та лиха любов.

Та буде згадка на віки, навіки
про неї, мов про горе зле
і в пам’яті залишиться навіки
те почуття безмежне і тривке.

Воно засліпить твої дивні очі,
воно закрутить твою душу знов,
і вітер промайне лихий, пророчий,
в якому міститься твоя любов.

Яка те сонечко умить підніме,
яка запалить твої почуття,
яка із ніг на голову враз кине
і з нею вмить забудеш про життя.

Але її вже не повернеш знову
її вже не зустрінеш знов,
її, мов тонку перепону,
її – ненависну любов!

5травня 2005