Чому до нас приходять сни,
Які не можем ми згадати?
Тому напевно, що у них
Ми можем все вмить забувати.

У них ми живемо життя,
Хоча воно, як рай, несправжнє,
В них здобуваємо знання,
Хоча знання це не пропаще.

В снах закохатись можем ми,
Впізнать людину ту єдину,
Сказати – будемо віки,
Що тебе вже я не покину.

А потім вже прокинувсь знов,
Вернувшись в світ цей неможливий,
І зрозуміти, що любов
Вже тут ніколи не зустрінеш.

В снах зрозумієш сенс життя,
Його пригоди і забави,
В яких велике пізнання,
В яких загоєні ті рани.

А рани ті від почуттів,
які колись ти відчувала,
а рани ті від тих же снів,
в яких його ти пострічала.

Стрічала ти його щодня
І вже гадала, що без нього
Немає сенсу майбуття,
В якому ти щодня й без нього.

Вигадував у снах любов,
А також віру та надію,
Та зрозуміла ти вже знов:
Його вже більше не зустріну.

Та зрозуміла пізно це,
Бо вже його вмить закохала,
Але у світі, де лихе
І грубе це кохання стало.

Не зрозуміла ти тоді,
Що скоїла ти вмить з собою,
Що вже у справжньому житті
Навік постане він стіною.

Стіной, яка не зникне враз,
Яка ніколи не зникає,
Але яка в той лихий час
Тебе у нього закохає.


Та закохає вже не так,
Як ти його у снах любила,
а закохає на вік – взнак,
що ти ніколи б не зробила.

А потім стрінетесь ви знов
І буде щастя в вас багато,
і знов зустрінете любов,
Якої буде забагато.

В якій потонете ви вмить
І вмить захлинетесь навіки,
Проте не зможеш ти прожить
Без нього ні одної миті.

Та потім зрозумієш ти,
Коли пройде усе безжально,
Коли зламається лихе,
Але знайоме вам кохання.

І потім вмить все кинеш ти
І вийдеш на стежину долі,
Але зумієш зберегти
Ту часточку, ту силу волі.

З якою зможеш ти прожить,
З якою легше виживати,
З якою неможливо вбить,
Але можливо побивати.

І будеш жить ти довго й щиро,
Та будеш розуміти ти –
Кохання те, що закінчилось –
Тобі ніколи не знайти…..



P. S.: Проте ростались, як у сні,
Вони зумівши зрозуміти,
Що так колись вже, як вони
Ніхто не зможе полюбити…..



5травня2005