Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Мацко (1978) /
Проза
Вушик, Горлик та Носик.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вушик, Горлик та Носик.
Жив на світі маленький хлопчик Іванко. А з ним – його маленькі невидимі друзі: Вушик, який мав дві кімнатки у вушках хлопчика, Горлик – у великому та просторому горлі та Носик, котрий хазяйнував у носику Іванка. Друзі жили дуже мирно й ніколи не сварились, а навпаки, допомагали один одному. Увесь день вони трудилися для свого маленького Іванка. І у кожного з них була своя дуже важлива робота.
Горлик, прокидаючись від Іванкового позіхання, відразу ж біг у комору з усякими буквами і швиденько складав слова та випускав їх із Іванкового рота. Першими ранковими словами були „МАМО! ЇСТИ ХОЧУ!” Потім, поки Іванко одягався, у Горлика було трішки часу щоби приготуватися до ранкового чищення зубів. І так щоранку. Після цього хутко біг по великого возика і, коли Іванко підносив ложку з їжею до рота, Горлик усе забирав та відвозив аж у самісіньке горлечко. Це він робив дуже часто впродовж дня, бо Іванко був хлопчиком, який любить попоїсти. От так увесь день. То букви з комірки виносити та складати у слова, то їжу возити. А ввечері, почистивши зуби, якщо Іванко забував, прибравши у просторому горлечку, зустрічався, спілкувався з Вушиком та Носиком і спокійно засинав.
У Вушика була своя робота. Перепочити, на відміну від Горлика, не мав і хвильки вільної. Постійно він те й робив, що ловив усі звуки, які залітали у обидва вушка хлопчика та, розділивши їх на окремі групки, пояснював Іванкові їх значення. Так, наприклад, на окремій купці лежали звуки природи: спів пташок, шум вітру та шелест листя; на іншій – стукіт молотка десь у сусідській квартирі, сміх дітей на вулиці; а на найбільшій – слова, сказані до Іванка, або просто такі, що пролітали ненароком. Та була дивина. Чомусь, коли тато чи мама говорили до хлопчика, щось повчали його чи сварили, Вушик ніби й старався і добре все ловив та складав, а вони раз – і вилетять через інше вушко. Часто непереливки було за це Іванкові.
Носик також не сидів склавши руки. Він справно ловив усякі пахощі й аромати. А лишень прокинувшись, одразу провітрював обидва коридори. Та й уночі не було йому спокою, завжди мусів бути на сторожі. У нього ж було дуже важливе завдання. Все повітрячко яке заходило, він мав, прочистити та перевірити і лишень тоді пускати далі. Та ще одним важливим завданням було – не допустити злих шкідників – Вірусів, які так і норовили залізти у Іванків носик.
От одного разу зібралися друзі ввечері після роботи у Горлика, в якого було найпросторніше, потеревенити та поділитися турботами.
– Як гарно у тебе, Горлику! – зауважив Вушик. – Моя хатка не така велика, хоч і з двома кімнатками. Та й не зачиняється на ніч, як твоя. Коли щось уночі прилетить повз вушко, то я повинен швидко спіймати.
– Так, Вушику, моя оселя також не така простора, як Горликова, – підтримав його Носик. – І коридори довгі, та й розвернутися ніде.
– А можна, Горлику, ми сьогодні у тебе заночуємо? – запитав стиха Вушик. – Коли якийсь звук Іванко пропустить уві сні, то це не біда, міцніше спатиме.
– Так, Горлику дозволь нам у тебе заночувати! – підхопив і собі Носик. – А я вночі все одно вставатиму та перевірятиму, як там повітрячко, чи чисте. А вірусів я вже давно не бачив, мабуть, десь далеко вони...
– Ну гаразд, залишайтеся. Та дивіться, щоб Іванко ні про що не дізнався та щоби ми його не підвели.
– Ні! Ні! Не дізнається! – закричали друзі. – Усе буде добре, от побачиш. Спасибі тобі, Горлику.
Друзі, вмостившись зручно, заплющили оченята і поринули у солодкий сон. Та й заснули так міцно, що й не зчулись, як прокинувсь Іванко. Заметушились тоді, забігали. Кожен поспішив у свою хатинку. А Горлик швиденько зібрав із комірки літери та недогледів і замість звичного „МАМО! ЇСТИ ХОЧУ!” зібрав – „МАМО! СІСТИ!”
– Куди сісти? – здивувалась мати. – Іванку, ти що, чи не захворів бува? Іди швиденько вмиватися та на кухню, я зварила смачну манну кашу. І одягайся тепліше, коли підеш у школу, бо холодно сьогодні на вулиці.
– Ой, справді, що це я? – здивувавсь Іванко. – Горлечку, ти що? Дивися мені, не пустуй.
А Вушик із переляку та метушні не всі звуки встигав ловити. І тому почув Іванко лише – „ВУЛИЦІ!” Та й Носику довелося важко попрацювати. За ніч у коридори разом із повітрям понадувало багато бруду, от він тепер змушений був брати мітлу та совок та весь цей непотріб вимітати, й через те Іванко раз по раз пчихав.
– Носику! А ти чого? Щось із вами негаразд сьогодні, – дорікнув друзям Іванко й, одягнувшись, попрямував у школу.
Та, не почувши вранці материної поради одягатися тепліше, тільки вийшовши з дому, відчув, що прохолодно. Та куди вже повертатися. Пішов далі. Щоби хоч трішки зігрітися, почав Іванко підстрибувати і бігти. Так засапався, що аж рот відкрив. Ось тут і почалось.
– Іванку, Іванку, закрий ротик, дме, застудишся, – благав Горличок, закриваючи собою Іванкове горло.
Та куди там! Іванко ще й морозиво купив дорогою, від чого стінки Горличкової хатки стали зовсім червоні. І Горлик забив на сполох. Закалатав у дзвіночок, поскликав усіх помічників-захисників, щоби допомогли залікувати червоні стінки оселі. Від цього у Іванковому горлечку й у всьому тілі стало так гаряче, що в хлопця аж щоки горіли. Це звелася на ноги підступна пані Температура.
І може, й усе обійшлося б, та ще й у носі не було все гаразд. Носик, який уранці проспав та потім довго доводив до ладу, не помітив, що вночі, поки його не було вдома, у помешкання заліз маленький злющий Вірус. Та й заховався у закутку. А коли Іванко вийшов на вулицю та ще й промерз, Вірус почав рости і поводитись, як господар. Що ж бідний Носик мав робити? Як тільки він не намагався вигнати поганющого Віруса, та це було дуже важко. Вірус завжди з’являвся там, де було хоч трішки пилу чи бруду. І Носик був змушений постійно мити та промивати обидва коридори, від чого у носі Іванка ставало мокро.
Учителька, помітивши, що з Іванком не все гаразд, завела його до чергової медсестри.
– Іванку! – вигукнула медсестра, змірявши температуру і подивившись на запалене горло хлопчика. – У тебе дуже висока температура. Зараз я зателефоную твоїй мамі, нехай забирає тебе додому. Ти хворий. У тебе грип.
Незабаром прибігла Іванкова мама і забрала хлопчика додому. А Вушик, Горлик та Носик уже зовсім вибились із сил. Їм потрібна була допомога, щоб оборонятись від Віруса, який розростався і нахабно хазяйнував в оселі Носика й Горлика.
І поміч не забарилася.
Мати привела Іванка додому, поклала у тепле ліжко, вкрила м’яким покривалом і напоїла чаєм із цілющою малиною і медом. Враз, звідкілясь узялись маленькі прудкі хлопчики-лікувальники з міцними шаблюками і кинулись на бридкого Віруса.
Один із помічників гукнув до друзів:
– Вушику, Горлику, Носику, мерщій готуйте Іванка до сну! Так нам легше буде боротися.
Запекла була боротьба. Лікувальнички не зупинялися ні на мить. А Іванкове тіло аж пашіло від жару. Та Вірус ставав дедалі меншим і меншим. І коли вранці Іванко прокинувся, то майже виздоровів.
А коли Вірус і Температура були переможені, Вушик, Горлик та Носик зібралися разом і дали слово, що ніколи не залишать без нагляду домівки і гарно доглядатимуть свої володіння, а одночасно пильнуватимуть і хлопчикове здоров’я.
Іванко після цього випадку більше ніколи не хворів.
Горлик, прокидаючись від Іванкового позіхання, відразу ж біг у комору з усякими буквами і швиденько складав слова та випускав їх із Іванкового рота. Першими ранковими словами були „МАМО! ЇСТИ ХОЧУ!” Потім, поки Іванко одягався, у Горлика було трішки часу щоби приготуватися до ранкового чищення зубів. І так щоранку. Після цього хутко біг по великого возика і, коли Іванко підносив ложку з їжею до рота, Горлик усе забирав та відвозив аж у самісіньке горлечко. Це він робив дуже часто впродовж дня, бо Іванко був хлопчиком, який любить попоїсти. От так увесь день. То букви з комірки виносити та складати у слова, то їжу возити. А ввечері, почистивши зуби, якщо Іванко забував, прибравши у просторому горлечку, зустрічався, спілкувався з Вушиком та Носиком і спокійно засинав.
У Вушика була своя робота. Перепочити, на відміну від Горлика, не мав і хвильки вільної. Постійно він те й робив, що ловив усі звуки, які залітали у обидва вушка хлопчика та, розділивши їх на окремі групки, пояснював Іванкові їх значення. Так, наприклад, на окремій купці лежали звуки природи: спів пташок, шум вітру та шелест листя; на іншій – стукіт молотка десь у сусідській квартирі, сміх дітей на вулиці; а на найбільшій – слова, сказані до Іванка, або просто такі, що пролітали ненароком. Та була дивина. Чомусь, коли тато чи мама говорили до хлопчика, щось повчали його чи сварили, Вушик ніби й старався і добре все ловив та складав, а вони раз – і вилетять через інше вушко. Часто непереливки було за це Іванкові.
Носик також не сидів склавши руки. Він справно ловив усякі пахощі й аромати. А лишень прокинувшись, одразу провітрював обидва коридори. Та й уночі не було йому спокою, завжди мусів бути на сторожі. У нього ж було дуже важливе завдання. Все повітрячко яке заходило, він мав, прочистити та перевірити і лишень тоді пускати далі. Та ще одним важливим завданням було – не допустити злих шкідників – Вірусів, які так і норовили залізти у Іванків носик.
От одного разу зібралися друзі ввечері після роботи у Горлика, в якого було найпросторніше, потеревенити та поділитися турботами.
– Як гарно у тебе, Горлику! – зауважив Вушик. – Моя хатка не така велика, хоч і з двома кімнатками. Та й не зачиняється на ніч, як твоя. Коли щось уночі прилетить повз вушко, то я повинен швидко спіймати.
– Так, Вушику, моя оселя також не така простора, як Горликова, – підтримав його Носик. – І коридори довгі, та й розвернутися ніде.
– А можна, Горлику, ми сьогодні у тебе заночуємо? – запитав стиха Вушик. – Коли якийсь звук Іванко пропустить уві сні, то це не біда, міцніше спатиме.
– Так, Горлику дозволь нам у тебе заночувати! – підхопив і собі Носик. – А я вночі все одно вставатиму та перевірятиму, як там повітрячко, чи чисте. А вірусів я вже давно не бачив, мабуть, десь далеко вони...
– Ну гаразд, залишайтеся. Та дивіться, щоб Іванко ні про що не дізнався та щоби ми його не підвели.
– Ні! Ні! Не дізнається! – закричали друзі. – Усе буде добре, от побачиш. Спасибі тобі, Горлику.
Друзі, вмостившись зручно, заплющили оченята і поринули у солодкий сон. Та й заснули так міцно, що й не зчулись, як прокинувсь Іванко. Заметушились тоді, забігали. Кожен поспішив у свою хатинку. А Горлик швиденько зібрав із комірки літери та недогледів і замість звичного „МАМО! ЇСТИ ХОЧУ!” зібрав – „МАМО! СІСТИ!”
– Куди сісти? – здивувалась мати. – Іванку, ти що, чи не захворів бува? Іди швиденько вмиватися та на кухню, я зварила смачну манну кашу. І одягайся тепліше, коли підеш у школу, бо холодно сьогодні на вулиці.
– Ой, справді, що це я? – здивувавсь Іванко. – Горлечку, ти що? Дивися мені, не пустуй.
А Вушик із переляку та метушні не всі звуки встигав ловити. І тому почув Іванко лише – „ВУЛИЦІ!” Та й Носику довелося важко попрацювати. За ніч у коридори разом із повітрям понадувало багато бруду, от він тепер змушений був брати мітлу та совок та весь цей непотріб вимітати, й через те Іванко раз по раз пчихав.
– Носику! А ти чого? Щось із вами негаразд сьогодні, – дорікнув друзям Іванко й, одягнувшись, попрямував у школу.
Та, не почувши вранці материної поради одягатися тепліше, тільки вийшовши з дому, відчув, що прохолодно. Та куди вже повертатися. Пішов далі. Щоби хоч трішки зігрітися, почав Іванко підстрибувати і бігти. Так засапався, що аж рот відкрив. Ось тут і почалось.
– Іванку, Іванку, закрий ротик, дме, застудишся, – благав Горличок, закриваючи собою Іванкове горло.
Та куди там! Іванко ще й морозиво купив дорогою, від чого стінки Горличкової хатки стали зовсім червоні. І Горлик забив на сполох. Закалатав у дзвіночок, поскликав усіх помічників-захисників, щоби допомогли залікувати червоні стінки оселі. Від цього у Іванковому горлечку й у всьому тілі стало так гаряче, що в хлопця аж щоки горіли. Це звелася на ноги підступна пані Температура.
І може, й усе обійшлося б, та ще й у носі не було все гаразд. Носик, який уранці проспав та потім довго доводив до ладу, не помітив, що вночі, поки його не було вдома, у помешкання заліз маленький злющий Вірус. Та й заховався у закутку. А коли Іванко вийшов на вулицю та ще й промерз, Вірус почав рости і поводитись, як господар. Що ж бідний Носик мав робити? Як тільки він не намагався вигнати поганющого Віруса, та це було дуже важко. Вірус завжди з’являвся там, де було хоч трішки пилу чи бруду. І Носик був змушений постійно мити та промивати обидва коридори, від чого у носі Іванка ставало мокро.
Учителька, помітивши, що з Іванком не все гаразд, завела його до чергової медсестри.
– Іванку! – вигукнула медсестра, змірявши температуру і подивившись на запалене горло хлопчика. – У тебе дуже висока температура. Зараз я зателефоную твоїй мамі, нехай забирає тебе додому. Ти хворий. У тебе грип.
Незабаром прибігла Іванкова мама і забрала хлопчика додому. А Вушик, Горлик та Носик уже зовсім вибились із сил. Їм потрібна була допомога, щоб оборонятись від Віруса, який розростався і нахабно хазяйнував в оселі Носика й Горлика.
І поміч не забарилася.
Мати привела Іванка додому, поклала у тепле ліжко, вкрила м’яким покривалом і напоїла чаєм із цілющою малиною і медом. Враз, звідкілясь узялись маленькі прудкі хлопчики-лікувальники з міцними шаблюками і кинулись на бридкого Віруса.
Один із помічників гукнув до друзів:
– Вушику, Горлику, Носику, мерщій готуйте Іванка до сну! Так нам легше буде боротися.
Запекла була боротьба. Лікувальнички не зупинялися ні на мить. А Іванкове тіло аж пашіло від жару. Та Вірус ставав дедалі меншим і меншим. І коли вранці Іванко прокинувся, то майже виздоровів.
А коли Вірус і Температура були переможені, Вушик, Горлик та Носик зібралися разом і дали слово, що ніколи не залишать без нагляду домівки і гарно доглядатимуть свої володіння, а одночасно пильнуватимуть і хлопчикове здоров’я.
Іванко після цього випадку більше ніколи не хворів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
