ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Мацко (1978) /
Проза
Горобець-мандрівник.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Горобець-мандрівник.
Казка
У одному густому лісі жив собі поживав цікавий горобець. Усе він хотів знати та попробувати. Побував він уже і у полі, і у гаражі, і навіть у людському домі побував – та мало там голову не розбив об скло, яке чомусь ніяк не хотіло його назад випускати, на волю.
Та більше за все хотілося горобцеві побувати у Африці. Чув він якось від старого горобця, що у Африці цілий рік цвітуть чудові квіти, живуть якісь чудні звірі – товсті бегемоти, полосаті коні і навіть крокодил. А про зиму та про сніг ніхто там навіть не чув, а не те щоб бачив. Старий горобець дізнався про Африку ще коли молодим горобчиком залетів якось у місто, а там попав у зоопарк, де і бачив цих чудернацьких тварин. Та молоді пташки завжди слухаючи його розповіді лише посміхалися. Старий горобець на це дуже ображався та говорив: „Запитайте он у перелітних птахів, вони підтвердять.”
І от коли настала осінь не витерпів горобчик і вирішив відправитись разом з перелітними птахами прямо у Африку і на власні очі це все побачити, що чув від старого горобця та потеревенити з попугаєм про різні новини пташині. Так він і зробив. Полетів у поле, а над ним ластівки кружляють. Горобець до них – так і так хочу з вами у Африку летіти.
- Візьміть мене з собою, бо я не знаю дороги.
- Тебе? З собою? – защебетали ластівки. – Ти ж у дорозі відстанеш – он як ми швидко літаємо. Ти замучишся – ми ж сотні кілометрів летимо без віддиху. Ти вже краще пошукай іншої компанії. Подумав горобчик, подивився заздрісно на швидкокрилих ластівок і полетів шукати компанії де інде. Дивиться горобчик на великій галявині шумить велика зграя дрібних пташок чечевиця (чок), які збираються у вирій. Підлетів він і до них із своїм проханням.
- Привіт, друзі! Куди збираєтесь?
- В Африку! В Африку! – заторохтіли птахи.
- От як добре. Візьмете мене з собою. Ви ж напевно не так швидко літаєте як ластівки, то я за вами поспію. Та й відпочиваєте у дорозі напевно часто.
- Так, так, правду говориш, - погодились птахи. – Та ми часто летимо темно вночі, щоб хижі птахи нас не запримітили. А ти так зможеш?
- Оце вже ні! – замотав головою горобчик. – Я ще засну у дорозі, та й очі мої до темноти не пристосовані. Не полечу я з вами.
Полетів він далі. Бачить на болоті дикі качки теж кудись збираються. Вирішив і тут спробувати щастя. Та виявилось, що качки зовсім не туди летять, а у Англію, у Францію, в Голландію. А у Африку ніхто з качок не летить.
- От біда, - засумував горобчик. – А я думав, що всі птахи в Африці зимують.
- Помилявся ти, горобчику, малий ти ще. – і полетіли качки у далекі краї.
А горобчик теж полетів. Тільки не у теплі краї, а пошукати щось попоїсти, поклювати щось – розмовами ж ситий не будеш. Дорогою зустрів шпаків. Підлетів горобчик послухати, про що ж вони розмовляють. Виявилось, що то старі шпаки своїх дітей у теплі краї самих проводжають, а самі пізніше обіцяють прилетіти.
- Не у Африку часом летите? Я би з вами полетів.
- Ні, - засміялися шпаки. – Нам би десь трошки попрохолодніше. У Африці нам надто тепло!
Хотів горобчик у шпака ще розпитати чи не знає, хто з птахів ще у Африку збирається, та так їсти захотілось, що про все забув, одна думка тільки в голові була, де взяти поїсти.
Махнув горобчик крильцями і попрямував додому. На городі поклював, на подвір’ї поклював, біля звалища окрайчик підібрав. Сів собі на горищі під дахом, наїжачився, закрив очки і засинаючи подумав: „Та ну її ту Африку! Що я там забув! Нащо мені слони та жирафи. От було би кришок та зернят, вівса трошки – не гірше інших перезимую. Прилетиш з морозу на горище, притулиш спинку до гарячого димоходу, загрієшся – і нащо ті теплі краї!”
У одному густому лісі жив собі поживав цікавий горобець. Усе він хотів знати та попробувати. Побував він уже і у полі, і у гаражі, і навіть у людському домі побував – та мало там голову не розбив об скло, яке чомусь ніяк не хотіло його назад випускати, на волю.
Та більше за все хотілося горобцеві побувати у Африці. Чув він якось від старого горобця, що у Африці цілий рік цвітуть чудові квіти, живуть якісь чудні звірі – товсті бегемоти, полосаті коні і навіть крокодил. А про зиму та про сніг ніхто там навіть не чув, а не те щоб бачив. Старий горобець дізнався про Африку ще коли молодим горобчиком залетів якось у місто, а там попав у зоопарк, де і бачив цих чудернацьких тварин. Та молоді пташки завжди слухаючи його розповіді лише посміхалися. Старий горобець на це дуже ображався та говорив: „Запитайте он у перелітних птахів, вони підтвердять.”
І от коли настала осінь не витерпів горобчик і вирішив відправитись разом з перелітними птахами прямо у Африку і на власні очі це все побачити, що чув від старого горобця та потеревенити з попугаєм про різні новини пташині. Так він і зробив. Полетів у поле, а над ним ластівки кружляють. Горобець до них – так і так хочу з вами у Африку летіти.
- Візьміть мене з собою, бо я не знаю дороги.
- Тебе? З собою? – защебетали ластівки. – Ти ж у дорозі відстанеш – он як ми швидко літаємо. Ти замучишся – ми ж сотні кілометрів летимо без віддиху. Ти вже краще пошукай іншої компанії. Подумав горобчик, подивився заздрісно на швидкокрилих ластівок і полетів шукати компанії де інде. Дивиться горобчик на великій галявині шумить велика зграя дрібних пташок чечевиця (чок), які збираються у вирій. Підлетів він і до них із своїм проханням.
- Привіт, друзі! Куди збираєтесь?
- В Африку! В Африку! – заторохтіли птахи.
- От як добре. Візьмете мене з собою. Ви ж напевно не так швидко літаєте як ластівки, то я за вами поспію. Та й відпочиваєте у дорозі напевно часто.
- Так, так, правду говориш, - погодились птахи. – Та ми часто летимо темно вночі, щоб хижі птахи нас не запримітили. А ти так зможеш?
- Оце вже ні! – замотав головою горобчик. – Я ще засну у дорозі, та й очі мої до темноти не пристосовані. Не полечу я з вами.
Полетів він далі. Бачить на болоті дикі качки теж кудись збираються. Вирішив і тут спробувати щастя. Та виявилось, що качки зовсім не туди летять, а у Англію, у Францію, в Голландію. А у Африку ніхто з качок не летить.
- От біда, - засумував горобчик. – А я думав, що всі птахи в Африці зимують.
- Помилявся ти, горобчику, малий ти ще. – і полетіли качки у далекі краї.
А горобчик теж полетів. Тільки не у теплі краї, а пошукати щось попоїсти, поклювати щось – розмовами ж ситий не будеш. Дорогою зустрів шпаків. Підлетів горобчик послухати, про що ж вони розмовляють. Виявилось, що то старі шпаки своїх дітей у теплі краї самих проводжають, а самі пізніше обіцяють прилетіти.
- Не у Африку часом летите? Я би з вами полетів.
- Ні, - засміялися шпаки. – Нам би десь трошки попрохолодніше. У Африці нам надто тепло!
Хотів горобчик у шпака ще розпитати чи не знає, хто з птахів ще у Африку збирається, та так їсти захотілось, що про все забув, одна думка тільки в голові була, де взяти поїсти.
Махнув горобчик крильцями і попрямував додому. На городі поклював, на подвір’ї поклював, біля звалища окрайчик підібрав. Сів собі на горищі під дахом, наїжачився, закрив очки і засинаючи подумав: „Та ну її ту Африку! Що я там забув! Нащо мені слони та жирафи. От було би кришок та зернят, вівса трошки – не гірше інших перезимую. Прилетиш з морозу на горище, притулиш спинку до гарячого димоходу, загрієшся – і нащо ті теплі краї!”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію