Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Мацко (1978) /
Проза
Горобець-мандрівник.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Горобець-мандрівник.
Казка
У одному густому лісі жив собі поживав цікавий горобець. Усе він хотів знати та попробувати. Побував він уже і у полі, і у гаражі, і навіть у людському домі побував – та мало там голову не розбив об скло, яке чомусь ніяк не хотіло його назад випускати, на волю.
Та більше за все хотілося горобцеві побувати у Африці. Чув він якось від старого горобця, що у Африці цілий рік цвітуть чудові квіти, живуть якісь чудні звірі – товсті бегемоти, полосаті коні і навіть крокодил. А про зиму та про сніг ніхто там навіть не чув, а не те щоб бачив. Старий горобець дізнався про Африку ще коли молодим горобчиком залетів якось у місто, а там попав у зоопарк, де і бачив цих чудернацьких тварин. Та молоді пташки завжди слухаючи його розповіді лише посміхалися. Старий горобець на це дуже ображався та говорив: „Запитайте он у перелітних птахів, вони підтвердять.”
І от коли настала осінь не витерпів горобчик і вирішив відправитись разом з перелітними птахами прямо у Африку і на власні очі це все побачити, що чув від старого горобця та потеревенити з попугаєм про різні новини пташині. Так він і зробив. Полетів у поле, а над ним ластівки кружляють. Горобець до них – так і так хочу з вами у Африку летіти.
- Візьміть мене з собою, бо я не знаю дороги.
- Тебе? З собою? – защебетали ластівки. – Ти ж у дорозі відстанеш – он як ми швидко літаємо. Ти замучишся – ми ж сотні кілометрів летимо без віддиху. Ти вже краще пошукай іншої компанії. Подумав горобчик, подивився заздрісно на швидкокрилих ластівок і полетів шукати компанії де інде. Дивиться горобчик на великій галявині шумить велика зграя дрібних пташок чечевиця (чок), які збираються у вирій. Підлетів він і до них із своїм проханням.
- Привіт, друзі! Куди збираєтесь?
- В Африку! В Африку! – заторохтіли птахи.
- От як добре. Візьмете мене з собою. Ви ж напевно не так швидко літаєте як ластівки, то я за вами поспію. Та й відпочиваєте у дорозі напевно часто.
- Так, так, правду говориш, - погодились птахи. – Та ми часто летимо темно вночі, щоб хижі птахи нас не запримітили. А ти так зможеш?
- Оце вже ні! – замотав головою горобчик. – Я ще засну у дорозі, та й очі мої до темноти не пристосовані. Не полечу я з вами.
Полетів він далі. Бачить на болоті дикі качки теж кудись збираються. Вирішив і тут спробувати щастя. Та виявилось, що качки зовсім не туди летять, а у Англію, у Францію, в Голландію. А у Африку ніхто з качок не летить.
- От біда, - засумував горобчик. – А я думав, що всі птахи в Африці зимують.
- Помилявся ти, горобчику, малий ти ще. – і полетіли качки у далекі краї.
А горобчик теж полетів. Тільки не у теплі краї, а пошукати щось попоїсти, поклювати щось – розмовами ж ситий не будеш. Дорогою зустрів шпаків. Підлетів горобчик послухати, про що ж вони розмовляють. Виявилось, що то старі шпаки своїх дітей у теплі краї самих проводжають, а самі пізніше обіцяють прилетіти.
- Не у Африку часом летите? Я би з вами полетів.
- Ні, - засміялися шпаки. – Нам би десь трошки попрохолодніше. У Африці нам надто тепло!
Хотів горобчик у шпака ще розпитати чи не знає, хто з птахів ще у Африку збирається, та так їсти захотілось, що про все забув, одна думка тільки в голові була, де взяти поїсти.
Махнув горобчик крильцями і попрямував додому. На городі поклював, на подвір’ї поклював, біля звалища окрайчик підібрав. Сів собі на горищі під дахом, наїжачився, закрив очки і засинаючи подумав: „Та ну її ту Африку! Що я там забув! Нащо мені слони та жирафи. От було би кришок та зернят, вівса трошки – не гірше інших перезимую. Прилетиш з морозу на горище, притулиш спинку до гарячого димоходу, загрієшся – і нащо ті теплі краї!”
У одному густому лісі жив собі поживав цікавий горобець. Усе він хотів знати та попробувати. Побував він уже і у полі, і у гаражі, і навіть у людському домі побував – та мало там голову не розбив об скло, яке чомусь ніяк не хотіло його назад випускати, на волю.
Та більше за все хотілося горобцеві побувати у Африці. Чув він якось від старого горобця, що у Африці цілий рік цвітуть чудові квіти, живуть якісь чудні звірі – товсті бегемоти, полосаті коні і навіть крокодил. А про зиму та про сніг ніхто там навіть не чув, а не те щоб бачив. Старий горобець дізнався про Африку ще коли молодим горобчиком залетів якось у місто, а там попав у зоопарк, де і бачив цих чудернацьких тварин. Та молоді пташки завжди слухаючи його розповіді лише посміхалися. Старий горобець на це дуже ображався та говорив: „Запитайте он у перелітних птахів, вони підтвердять.”
І от коли настала осінь не витерпів горобчик і вирішив відправитись разом з перелітними птахами прямо у Африку і на власні очі це все побачити, що чув від старого горобця та потеревенити з попугаєм про різні новини пташині. Так він і зробив. Полетів у поле, а над ним ластівки кружляють. Горобець до них – так і так хочу з вами у Африку летіти.
- Візьміть мене з собою, бо я не знаю дороги.
- Тебе? З собою? – защебетали ластівки. – Ти ж у дорозі відстанеш – он як ми швидко літаємо. Ти замучишся – ми ж сотні кілометрів летимо без віддиху. Ти вже краще пошукай іншої компанії. Подумав горобчик, подивився заздрісно на швидкокрилих ластівок і полетів шукати компанії де інде. Дивиться горобчик на великій галявині шумить велика зграя дрібних пташок чечевиця (чок), які збираються у вирій. Підлетів він і до них із своїм проханням.
- Привіт, друзі! Куди збираєтесь?
- В Африку! В Африку! – заторохтіли птахи.
- От як добре. Візьмете мене з собою. Ви ж напевно не так швидко літаєте як ластівки, то я за вами поспію. Та й відпочиваєте у дорозі напевно часто.
- Так, так, правду говориш, - погодились птахи. – Та ми часто летимо темно вночі, щоб хижі птахи нас не запримітили. А ти так зможеш?
- Оце вже ні! – замотав головою горобчик. – Я ще засну у дорозі, та й очі мої до темноти не пристосовані. Не полечу я з вами.
Полетів він далі. Бачить на болоті дикі качки теж кудись збираються. Вирішив і тут спробувати щастя. Та виявилось, що качки зовсім не туди летять, а у Англію, у Францію, в Голландію. А у Африку ніхто з качок не летить.
- От біда, - засумував горобчик. – А я думав, що всі птахи в Африці зимують.
- Помилявся ти, горобчику, малий ти ще. – і полетіли качки у далекі краї.
А горобчик теж полетів. Тільки не у теплі краї, а пошукати щось попоїсти, поклювати щось – розмовами ж ситий не будеш. Дорогою зустрів шпаків. Підлетів горобчик послухати, про що ж вони розмовляють. Виявилось, що то старі шпаки своїх дітей у теплі краї самих проводжають, а самі пізніше обіцяють прилетіти.
- Не у Африку часом летите? Я би з вами полетів.
- Ні, - засміялися шпаки. – Нам би десь трошки попрохолодніше. У Африці нам надто тепло!
Хотів горобчик у шпака ще розпитати чи не знає, хто з птахів ще у Африку збирається, та так їсти захотілось, що про все забув, одна думка тільки в голові була, де взяти поїсти.
Махнув горобчик крильцями і попрямував додому. На городі поклював, на подвір’ї поклював, біля звалища окрайчик підібрав. Сів собі на горищі під дахом, наїжачився, закрив очки і засинаючи подумав: „Та ну її ту Африку! Що я там забув! Нащо мені слони та жирафи. От було би кришок та зернят, вівса трошки – не гірше інших перезимую. Прилетиш з морозу на горище, притулиш спинку до гарячого димоходу, загрієшся – і нащо ті теплі краї!”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
