Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
2025.11.26
15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
2025.11.26
13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
2025.11.26
12:09
Свою відраду залюбки
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
2025.11.26
11:12
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Мацко (1978) /
Проза
Горобець-мандрівник.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Горобець-мандрівник.
Казка
У одному густому лісі жив собі поживав цікавий горобець. Усе він хотів знати та попробувати. Побував він уже і у полі, і у гаражі, і навіть у людському домі побував – та мало там голову не розбив об скло, яке чомусь ніяк не хотіло його назад випускати, на волю.
Та більше за все хотілося горобцеві побувати у Африці. Чув він якось від старого горобця, що у Африці цілий рік цвітуть чудові квіти, живуть якісь чудні звірі – товсті бегемоти, полосаті коні і навіть крокодил. А про зиму та про сніг ніхто там навіть не чув, а не те щоб бачив. Старий горобець дізнався про Африку ще коли молодим горобчиком залетів якось у місто, а там попав у зоопарк, де і бачив цих чудернацьких тварин. Та молоді пташки завжди слухаючи його розповіді лише посміхалися. Старий горобець на це дуже ображався та говорив: „Запитайте он у перелітних птахів, вони підтвердять.”
І от коли настала осінь не витерпів горобчик і вирішив відправитись разом з перелітними птахами прямо у Африку і на власні очі це все побачити, що чув від старого горобця та потеревенити з попугаєм про різні новини пташині. Так він і зробив. Полетів у поле, а над ним ластівки кружляють. Горобець до них – так і так хочу з вами у Африку летіти.
- Візьміть мене з собою, бо я не знаю дороги.
- Тебе? З собою? – защебетали ластівки. – Ти ж у дорозі відстанеш – он як ми швидко літаємо. Ти замучишся – ми ж сотні кілометрів летимо без віддиху. Ти вже краще пошукай іншої компанії. Подумав горобчик, подивився заздрісно на швидкокрилих ластівок і полетів шукати компанії де інде. Дивиться горобчик на великій галявині шумить велика зграя дрібних пташок чечевиця (чок), які збираються у вирій. Підлетів він і до них із своїм проханням.
- Привіт, друзі! Куди збираєтесь?
- В Африку! В Африку! – заторохтіли птахи.
- От як добре. Візьмете мене з собою. Ви ж напевно не так швидко літаєте як ластівки, то я за вами поспію. Та й відпочиваєте у дорозі напевно часто.
- Так, так, правду говориш, - погодились птахи. – Та ми часто летимо темно вночі, щоб хижі птахи нас не запримітили. А ти так зможеш?
- Оце вже ні! – замотав головою горобчик. – Я ще засну у дорозі, та й очі мої до темноти не пристосовані. Не полечу я з вами.
Полетів він далі. Бачить на болоті дикі качки теж кудись збираються. Вирішив і тут спробувати щастя. Та виявилось, що качки зовсім не туди летять, а у Англію, у Францію, в Голландію. А у Африку ніхто з качок не летить.
- От біда, - засумував горобчик. – А я думав, що всі птахи в Африці зимують.
- Помилявся ти, горобчику, малий ти ще. – і полетіли качки у далекі краї.
А горобчик теж полетів. Тільки не у теплі краї, а пошукати щось попоїсти, поклювати щось – розмовами ж ситий не будеш. Дорогою зустрів шпаків. Підлетів горобчик послухати, про що ж вони розмовляють. Виявилось, що то старі шпаки своїх дітей у теплі краї самих проводжають, а самі пізніше обіцяють прилетіти.
- Не у Африку часом летите? Я би з вами полетів.
- Ні, - засміялися шпаки. – Нам би десь трошки попрохолодніше. У Африці нам надто тепло!
Хотів горобчик у шпака ще розпитати чи не знає, хто з птахів ще у Африку збирається, та так їсти захотілось, що про все забув, одна думка тільки в голові була, де взяти поїсти.
Махнув горобчик крильцями і попрямував додому. На городі поклював, на подвір’ї поклював, біля звалища окрайчик підібрав. Сів собі на горищі під дахом, наїжачився, закрив очки і засинаючи подумав: „Та ну її ту Африку! Що я там забув! Нащо мені слони та жирафи. От було би кришок та зернят, вівса трошки – не гірше інших перезимую. Прилетиш з морозу на горище, притулиш спинку до гарячого димоходу, загрієшся – і нащо ті теплі краї!”
У одному густому лісі жив собі поживав цікавий горобець. Усе він хотів знати та попробувати. Побував він уже і у полі, і у гаражі, і навіть у людському домі побував – та мало там голову не розбив об скло, яке чомусь ніяк не хотіло його назад випускати, на волю.
Та більше за все хотілося горобцеві побувати у Африці. Чув він якось від старого горобця, що у Африці цілий рік цвітуть чудові квіти, живуть якісь чудні звірі – товсті бегемоти, полосаті коні і навіть крокодил. А про зиму та про сніг ніхто там навіть не чув, а не те щоб бачив. Старий горобець дізнався про Африку ще коли молодим горобчиком залетів якось у місто, а там попав у зоопарк, де і бачив цих чудернацьких тварин. Та молоді пташки завжди слухаючи його розповіді лише посміхалися. Старий горобець на це дуже ображався та говорив: „Запитайте он у перелітних птахів, вони підтвердять.”
І от коли настала осінь не витерпів горобчик і вирішив відправитись разом з перелітними птахами прямо у Африку і на власні очі це все побачити, що чув від старого горобця та потеревенити з попугаєм про різні новини пташині. Так він і зробив. Полетів у поле, а над ним ластівки кружляють. Горобець до них – так і так хочу з вами у Африку летіти.
- Візьміть мене з собою, бо я не знаю дороги.
- Тебе? З собою? – защебетали ластівки. – Ти ж у дорозі відстанеш – он як ми швидко літаємо. Ти замучишся – ми ж сотні кілометрів летимо без віддиху. Ти вже краще пошукай іншої компанії. Подумав горобчик, подивився заздрісно на швидкокрилих ластівок і полетів шукати компанії де інде. Дивиться горобчик на великій галявині шумить велика зграя дрібних пташок чечевиця (чок), які збираються у вирій. Підлетів він і до них із своїм проханням.
- Привіт, друзі! Куди збираєтесь?
- В Африку! В Африку! – заторохтіли птахи.
- От як добре. Візьмете мене з собою. Ви ж напевно не так швидко літаєте як ластівки, то я за вами поспію. Та й відпочиваєте у дорозі напевно часто.
- Так, так, правду говориш, - погодились птахи. – Та ми часто летимо темно вночі, щоб хижі птахи нас не запримітили. А ти так зможеш?
- Оце вже ні! – замотав головою горобчик. – Я ще засну у дорозі, та й очі мої до темноти не пристосовані. Не полечу я з вами.
Полетів він далі. Бачить на болоті дикі качки теж кудись збираються. Вирішив і тут спробувати щастя. Та виявилось, що качки зовсім не туди летять, а у Англію, у Францію, в Голландію. А у Африку ніхто з качок не летить.
- От біда, - засумував горобчик. – А я думав, що всі птахи в Африці зимують.
- Помилявся ти, горобчику, малий ти ще. – і полетіли качки у далекі краї.
А горобчик теж полетів. Тільки не у теплі краї, а пошукати щось попоїсти, поклювати щось – розмовами ж ситий не будеш. Дорогою зустрів шпаків. Підлетів горобчик послухати, про що ж вони розмовляють. Виявилось, що то старі шпаки своїх дітей у теплі краї самих проводжають, а самі пізніше обіцяють прилетіти.
- Не у Африку часом летите? Я би з вами полетів.
- Ні, - засміялися шпаки. – Нам би десь трошки попрохолодніше. У Африці нам надто тепло!
Хотів горобчик у шпака ще розпитати чи не знає, хто з птахів ще у Африку збирається, та так їсти захотілось, що про все забув, одна думка тільки в голові була, де взяти поїсти.
Махнув горобчик крильцями і попрямував додому. На городі поклював, на подвір’ї поклював, біля звалища окрайчик підібрав. Сів собі на горищі під дахом, наїжачився, закрив очки і засинаючи подумав: „Та ну її ту Африку! Що я там забув! Нащо мені слони та жирафи. От було би кришок та зернят, вівса трошки – не гірше інших перезимую. Прилетиш з морозу на горище, притулиш спинку до гарячого димоходу, загрієшся – і нащо ті теплі краї!”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
