Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександра Новгородова (1987) /
Проза
Зізнання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зізнання
...Лола відповіла на дзвінок.
Лола не втрималась.
- Я чекатиму! Я чекатиму, чуєш! Чекатиму! Чуєш?!
Так вона кричала йому. Така собі закохана маргаритка Лола з голубими очима і ніжними руками. Лола. Ім’я доволі брутальне. Лола – співачка кабаре. Лола – дитина чарівників. Фокусник і дресирувальниця. Її батька загризли тигри, а матір потрапила в автокатастрофу. Нелогічні обставини смерті. Яка смерть є логічною? Лола – дівчина невисокого зросту, тоненька, з каштановим волоссям, пухнаста киця Лола. Лола, моє золотко. Лола - моя принцеса. Лола – скарб. Лола – моя. Лола! Лола! Лола! Лола! Лола!!! Ло-ла.
Лола…
Лола приймає таблетки синього кольору разом з пігулками рожевого кольору, такі собі блискучі перлинки. Вона ковтатиме їх жменями. Коли довідається про… Вона все робить заради інстинкту самовдосконалення, заради мистецтва самозабуття. Час Лола вимірює жменями. Жменьками. Бо ручки в неї невеличкі, а часу ще так багато. Лола п’є молоко з печивом на сніданок, Моя брутально-витончена Лола. Моя принцеса Цирку. Моя авангардна королева.
Лола носить чорну білизну. Лола обожнює мереживні панчохи. Лола віддалася в перший раз охоронцю паба, який врятував її гідність від домагань сусідського хлопця. Лола обожнювала того охоронця, доки його не вбили. Його вбили у неї на очах. Підрізали ножем. 15 чоловік на одного. Вас це влаштовує? Пані та панове, вас це влаштовує?! Моя принцеса Лола перефарбувалася в білявку та захворіла на співи в кабаре. Моя прекрасна Лола. Моя чудова квітка, ніжна фіалка. Бузкова Лола. Маргаритка.
Лола не знає, що вона не рідна дочка своїх батьків. Лола – дитина чарівників. Лола, тебе принесли на білих крилах лелеки. Лола, ти знаєш, ти сьогодні чарівна? На випускний бал вона прийшла з друзями своїх нерідних батьків. Дядько Дейв та тітка Марж. Вони так обіймали тебе, Лола, що ти вирішила не втрачати цноти сьогодні. Тоді, коли час не обмежувався секундами до. Лола, чарівна дівчинка-квітка. Лола, як ми скучили за тобою. За твоїми піснями у дворі, коли не все ще втрачено, Лола!
А потім вона побачила його. Познайомилася з ним від самого свого народження. Лола, хотіла би ти не відпускати його долоні, біля фіолетово-блакитного обрію, вбачаючи першу зірку, що сходить, Лола?! Лола! Хотіла би ти пити його всього і піти на фронт, щоби дати йому більше ніж ті хвилини? Лола, відмовила би ти своєму викладачу з математики заради того, щоб співати для нього?
Лола хотіла більшого! Лола пішла на справу, усвідомлюючи, що він зрадить. Він зрадить її людям в формі, що нагадує грати. Що нагадує грати, Лола? Лола – таємниче створіння, вилизуючи підлогу миршавим язиком, намагається зрозуміти істину. Справжнє кохання! Ось воно, Лола, ось воно. Лола! Лола, моя ромашка, пелюстки віддавала йому на щастя, на кращу долю. Лола! Лола!!! …
Він, таємничий, цілував її пальченята перші п’ять років існування. Він перший подарував їй шоколадку на день народження. Він відводив її до школи і грав їй Брамса. Він розповідав їй німецьку етику і навчав грі у покер. Лола! Він знав, що коли-небудь доведеться знищити її, як її батьків. Як її матір, як свою дружину, як її батька. Лола, дитина чарівників. Красуня, Лола.
Вистрілила йому в спину, не думаючи. Знаючи, що очікування на сповідь затьмарить її думки, вона цілувала його. Свого чарівного чоловіка з таємничими очима і акуратними вухами. Лола торкалася його волосся і дихала на його долоні. Лола тримала його мокру сорочку і притулялася головою до його грудей. Лола сиділа біля нього на підлозі і витирала сльози з блакитних очей. В кишені пігулки, нагадували про час. Час. Пора в ліжко. Спати, моя маленька Лола. Вона, знала, сьогодні вони спатимуть разом. На підлозі, голова до голови. Вона обніме його, як колись в дитинстві. А потім… На наступний день, через 24 години, рівно в 22.15 їй зателефонують. Їй зателефонують люди з контори, вони вже знають. Вони вже знають про маленьку бузково-фіалкову Лолу, маргаритку з кримінальних районів. І про нього, таємничого чоловіка у формі, який читав Лолі казки братів Грим і слухав за дверима кімнати, як вона плакала вечорами, після смерті чергової принцеси.
Вона чекатиме його тут. Хоча, за логікою, він повинен чекати на неї там. Але вона пообіцяла чекати його. І чекатиме. Раптом диво…Чекатиме хтозна скільки часу. Десь в камері для довічно ув’язнених, вона мріятиме про нього. Смілива, маленька, брутально-витончена екзальтована Лола.
Вона підняла слухавку і розповіла все про себе…
19-20.12.08
Лола не втрималась.
- Я чекатиму! Я чекатиму, чуєш! Чекатиму! Чуєш?!
Так вона кричала йому. Така собі закохана маргаритка Лола з голубими очима і ніжними руками. Лола. Ім’я доволі брутальне. Лола – співачка кабаре. Лола – дитина чарівників. Фокусник і дресирувальниця. Її батька загризли тигри, а матір потрапила в автокатастрофу. Нелогічні обставини смерті. Яка смерть є логічною? Лола – дівчина невисокого зросту, тоненька, з каштановим волоссям, пухнаста киця Лола. Лола, моє золотко. Лола - моя принцеса. Лола – скарб. Лола – моя. Лола! Лола! Лола! Лола! Лола!!! Ло-ла.
Лола…
Лола приймає таблетки синього кольору разом з пігулками рожевого кольору, такі собі блискучі перлинки. Вона ковтатиме їх жменями. Коли довідається про… Вона все робить заради інстинкту самовдосконалення, заради мистецтва самозабуття. Час Лола вимірює жменями. Жменьками. Бо ручки в неї невеличкі, а часу ще так багато. Лола п’є молоко з печивом на сніданок, Моя брутально-витончена Лола. Моя принцеса Цирку. Моя авангардна королева.
Лола носить чорну білизну. Лола обожнює мереживні панчохи. Лола віддалася в перший раз охоронцю паба, який врятував її гідність від домагань сусідського хлопця. Лола обожнювала того охоронця, доки його не вбили. Його вбили у неї на очах. Підрізали ножем. 15 чоловік на одного. Вас це влаштовує? Пані та панове, вас це влаштовує?! Моя принцеса Лола перефарбувалася в білявку та захворіла на співи в кабаре. Моя прекрасна Лола. Моя чудова квітка, ніжна фіалка. Бузкова Лола. Маргаритка.
Лола не знає, що вона не рідна дочка своїх батьків. Лола – дитина чарівників. Лола, тебе принесли на білих крилах лелеки. Лола, ти знаєш, ти сьогодні чарівна? На випускний бал вона прийшла з друзями своїх нерідних батьків. Дядько Дейв та тітка Марж. Вони так обіймали тебе, Лола, що ти вирішила не втрачати цноти сьогодні. Тоді, коли час не обмежувався секундами до. Лола, чарівна дівчинка-квітка. Лола, як ми скучили за тобою. За твоїми піснями у дворі, коли не все ще втрачено, Лола!
А потім вона побачила його. Познайомилася з ним від самого свого народження. Лола, хотіла би ти не відпускати його долоні, біля фіолетово-блакитного обрію, вбачаючи першу зірку, що сходить, Лола?! Лола! Хотіла би ти пити його всього і піти на фронт, щоби дати йому більше ніж ті хвилини? Лола, відмовила би ти своєму викладачу з математики заради того, щоб співати для нього?
Лола хотіла більшого! Лола пішла на справу, усвідомлюючи, що він зрадить. Він зрадить її людям в формі, що нагадує грати. Що нагадує грати, Лола? Лола – таємниче створіння, вилизуючи підлогу миршавим язиком, намагається зрозуміти істину. Справжнє кохання! Ось воно, Лола, ось воно. Лола! Лола, моя ромашка, пелюстки віддавала йому на щастя, на кращу долю. Лола! Лола!!! …
Він, таємничий, цілував її пальченята перші п’ять років існування. Він перший подарував їй шоколадку на день народження. Він відводив її до школи і грав їй Брамса. Він розповідав їй німецьку етику і навчав грі у покер. Лола! Він знав, що коли-небудь доведеться знищити її, як її батьків. Як її матір, як свою дружину, як її батька. Лола, дитина чарівників. Красуня, Лола.
Вистрілила йому в спину, не думаючи. Знаючи, що очікування на сповідь затьмарить її думки, вона цілувала його. Свого чарівного чоловіка з таємничими очима і акуратними вухами. Лола торкалася його волосся і дихала на його долоні. Лола тримала його мокру сорочку і притулялася головою до його грудей. Лола сиділа біля нього на підлозі і витирала сльози з блакитних очей. В кишені пігулки, нагадували про час. Час. Пора в ліжко. Спати, моя маленька Лола. Вона, знала, сьогодні вони спатимуть разом. На підлозі, голова до голови. Вона обніме його, як колись в дитинстві. А потім… На наступний день, через 24 години, рівно в 22.15 їй зателефонують. Їй зателефонують люди з контори, вони вже знають. Вони вже знають про маленьку бузково-фіалкову Лолу, маргаритку з кримінальних районів. І про нього, таємничого чоловіка у формі, який читав Лолі казки братів Грим і слухав за дверима кімнати, як вона плакала вечорами, після смерті чергової принцеси.
Вона чекатиме його тут. Хоча, за логікою, він повинен чекати на неї там. Але вона пообіцяла чекати його. І чекатиме. Раптом диво…Чекатиме хтозна скільки часу. Десь в камері для довічно ув’язнених, вона мріятиме про нього. Смілива, маленька, брутально-витончена екзальтована Лола.
Вона підняла слухавку і розповіла все про себе…
19-20.12.08
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
