Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
2026.10.13
19:53
Охрещених молитва лине
бо ми разом будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
бо ми разом будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
2026.10.13
15:12
Що відбувається у світі?
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
2026.10.13
14:44
Він прокидався в лісі,
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
2026.10.13
10:46
Де ви, герої діорами
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
2026.10.13
10:06
У Баден-Бадені москалики* й цикади,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
2026.10.13
07:35
Знову осінь: дощ і сирість,
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
2026.10.12
22:04
у кращому разі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
2026.10.12
17:23
Наступний дубль? . .
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
2026.10.12
15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гальшка Загорська (1979) /
Проза
ЖЕНСКОЕ СЧАСТЬЕ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖЕНСКОЕ СЧАСТЬЕ
Канун Восьмого Марта, а я, как и в прошлом году, снова одна.
Знакомые, включая родителей, окончательно «озверели», воспитывая меня. Каждый из них норовил если не познакомить меня с кем-то, то, по крайней мере, поучить, как это делать самой.
Не знаю, чем там я провинилась перед Богом, но на кавалеров мне не везёт до абсурда, а, учитывая то, что в этом году мне исполнился тридцатник – до смерти. Не теряйте самообладания … я старая дева. И это в наше-то время!
Мама просто извелась. Снимала с меня «венец безбрачия», бегала к гадалке, к бабке-шепталке, да без толку. Я любима своими учениками, уважаема их родителями, не толстушка и не уродина. Но я одна.
«Да сразит тебя Амур!». Ваза с этой надписью, подаренная старой подружкой, целый год простояла на моём комоде. Сегодня, спросонку, я разбила её. Так начался день Восьмого Марта…
Оросив осколки девичьими слезами, я бросила их в ведро и отправилась к контейнеру с мусором. Надо же было как-то начинать новый день…
Но, оказывается, мои неприятности на этом не заканчивались.
Бездомная собака, гулявшая возле мусорной кучи, сильно обозлилась, увидав разбитую мною посуду. Решив поучить меня дисциплине, она принялась с усердием лаять, не давая мне сдвинуться с места. Это было последней каплей, и я заревела вслух.
Собаке было «по фигу», ей нравилось лаять, мне – «по барабану», просто захотелось поплакать, бомжу напротив - любопытно.
«Концерт» был в самом разгаре, когда с полным ведром мусора в руке, к контейнеру подошёл тёмноволосый мужчина. Собака, словно специально ожидавшая его появление, мгновенно отбежала в сторону.
Всхлипывая, я посмотрела на незнакомого мужчину и с обидой в голосе спросила:
- Это Ваша собака?
- Что Вы! Разве не видно, она же бездомная, - удивился моему нерасторопству он.
Собака же, по-видимому, была не совсем обыкновенная, услышанные слова, она расценила, как оскорбление. В одно мгновение джинсы незнакомца оказались разодранными на самом «неприличном» месте.
Удовлетворённая тварь отбежала в сторону, а шокированный мужчина, как мне показалось, собирался упасть в обморок. Но тут моё надёжное плечо оказалось рядом.
- Куда Вам? – сочувственно предложила я ему свою помощь.
Невнятные слова не дали мне необходимой информации. И тут, вспомнив, что квартира моя рядом, на первом этаже, я потащила несчастного к себе домой.
- Знаете, если Вы сейчас не поможете мне снять шок, эта травма останется со мной навсегда.
Выпитая бутылка вина сделала своё дело – человек ожил, но я, кажется, перестаралась. Загнанная в угол, я использовала последний аргумент:
- А как же Ваша жена?
- Вы будете моей женой.
Мужчина всем телом навалился на меня, заштопанные джинсы упали на пол…
Беременность протекала благополучно. Ребёнок родился ровно через девять месяцев и был удивительно похож на моего незнакомца. Однако тот исчез из моей жизни навсегда.
Прошёл год. Замаявшись с ребёнком, я совершенно забыла о том, что сегодня праздник. Гора нестиранных пелёнок требовала меня к себе, ребёнок занимался тем же. Не сразу я услышала робкое постукивание в дверь, а, распахнув её – онемела.
Большая корзина белых роз «заплыла» в мою квартиру. Из-за неё выглянул взволнованный человек:
- Я забыл у тебя своё мусорное ведро.
- И не только, - одновременно засмеялась и заплакала я.
Свадьбу играли в ресторане. Моё свадебное платье было расшито лентами и бисером. Наша девочка была в розовом.
Знакомые, включая родителей, окончательно «озверели», воспитывая меня. Каждый из них норовил если не познакомить меня с кем-то, то, по крайней мере, поучить, как это делать самой.
Не знаю, чем там я провинилась перед Богом, но на кавалеров мне не везёт до абсурда, а, учитывая то, что в этом году мне исполнился тридцатник – до смерти. Не теряйте самообладания … я старая дева. И это в наше-то время!
Мама просто извелась. Снимала с меня «венец безбрачия», бегала к гадалке, к бабке-шепталке, да без толку. Я любима своими учениками, уважаема их родителями, не толстушка и не уродина. Но я одна.
«Да сразит тебя Амур!». Ваза с этой надписью, подаренная старой подружкой, целый год простояла на моём комоде. Сегодня, спросонку, я разбила её. Так начался день Восьмого Марта…
Оросив осколки девичьими слезами, я бросила их в ведро и отправилась к контейнеру с мусором. Надо же было как-то начинать новый день…
Но, оказывается, мои неприятности на этом не заканчивались.
Бездомная собака, гулявшая возле мусорной кучи, сильно обозлилась, увидав разбитую мною посуду. Решив поучить меня дисциплине, она принялась с усердием лаять, не давая мне сдвинуться с места. Это было последней каплей, и я заревела вслух.
Собаке было «по фигу», ей нравилось лаять, мне – «по барабану», просто захотелось поплакать, бомжу напротив - любопытно.
«Концерт» был в самом разгаре, когда с полным ведром мусора в руке, к контейнеру подошёл тёмноволосый мужчина. Собака, словно специально ожидавшая его появление, мгновенно отбежала в сторону.
Всхлипывая, я посмотрела на незнакомого мужчину и с обидой в голосе спросила:
- Это Ваша собака?
- Что Вы! Разве не видно, она же бездомная, - удивился моему нерасторопству он.
Собака же, по-видимому, была не совсем обыкновенная, услышанные слова, она расценила, как оскорбление. В одно мгновение джинсы незнакомца оказались разодранными на самом «неприличном» месте.
Удовлетворённая тварь отбежала в сторону, а шокированный мужчина, как мне показалось, собирался упасть в обморок. Но тут моё надёжное плечо оказалось рядом.
- Куда Вам? – сочувственно предложила я ему свою помощь.
Невнятные слова не дали мне необходимой информации. И тут, вспомнив, что квартира моя рядом, на первом этаже, я потащила несчастного к себе домой.
- Знаете, если Вы сейчас не поможете мне снять шок, эта травма останется со мной навсегда.
Выпитая бутылка вина сделала своё дело – человек ожил, но я, кажется, перестаралась. Загнанная в угол, я использовала последний аргумент:
- А как же Ваша жена?
- Вы будете моей женой.
Мужчина всем телом навалился на меня, заштопанные джинсы упали на пол…
Беременность протекала благополучно. Ребёнок родился ровно через девять месяцев и был удивительно похож на моего незнакомца. Однако тот исчез из моей жизни навсегда.
Прошёл год. Замаявшись с ребёнком, я совершенно забыла о том, что сегодня праздник. Гора нестиранных пелёнок требовала меня к себе, ребёнок занимался тем же. Не сразу я услышала робкое постукивание в дверь, а, распахнув её – онемела.
Большая корзина белых роз «заплыла» в мою квартиру. Из-за неё выглянул взволнованный человек:
- Я забыл у тебя своё мусорное ведро.
- И не только, - одновременно засмеялась и заплакала я.
Свадьбу играли в ресторане. Моё свадебное платье было расшито лентами и бисером. Наша девочка была в розовом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
