Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.09
16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -
2026.01.09
15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився
2026.01.09
13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.
Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.
2026.01.09
11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.
Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця
2026.01.09
10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
2026.01.09
07:59
Мій батько був колись штангістом, а тоді його рекрутували в савєцьку армію та зробили водолазом.
Чому та навіщо я не знаю. Я переказую вам переказане, та після того довго мною стулене, наскільки змога.
На той час (після Другої світової) ув армії служили
2026.01.08
22:10
Вночі навідавсь посланець. На ліжка край присів,
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б
2026.01.08
19:20
Сидять діди під кормою. Сонце припікає.
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля
2026.01.08
17:19
Для чого я прийшла в липневу заметіль?—
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.
Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.
Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
2026.01.08
16:49
День через день,
Уже котрий вік
Десь на горі в Бескидах жив собі чоловік,
І всі знали, що він - бамбула,
Найдурніший з усіх бамбул,
Одні кажуть - він був лемко,
Інші -...
Уже котрий вік
Десь на горі в Бескидах жив собі чоловік,
І всі знали, що він - бамбула,
Найдурніший з усіх бамбул,
Одні кажуть - він був лемко,
Інші -...
2026.01.08
12:54
Хор у одній людині…
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хто чує
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хто чує
2026.01.08
12:37
І ти вже не та, і я вже не той…
З дива не виникне диво.
Скрипка — одне, інше — гобой,
Хоч і на вигляд красиво…
Сцена потрібна, потрібен глядач.
Оплески іншої думки…
Попри визнань, попри невдач
Кожен тримається Букви…
З дива не виникне диво.
Скрипка — одне, інше — гобой,
Хоч і на вигляд красиво…
Сцена потрібна, потрібен глядач.
Оплески іншої думки…
Попри визнань, попри невдач
Кожен тримається Букви…
2026.01.08
10:47
Така невизначеність у погоди.
Цей шал вітрів, як чорна меса снів.
Шукаємо пригоди, як нагоди
Поглянути у дзеркало світів.
Ми стоїмо на кризі парадоксів,
На кризі нерозв'язаних питань.
І шал вітрів полине, ніби доказ
Цей шал вітрів, як чорна меса снів.
Шукаємо пригоди, як нагоди
Поглянути у дзеркало світів.
Ми стоїмо на кризі парадоксів,
На кризі нерозв'язаних питань.
І шал вітрів полине, ніби доказ
2026.01.08
08:37
сумно і безнадійно палає хміль
вірші тривожать менше аніж роки
все що ще майже поруч–розчинна сіль
вийдеш у двір до шляху–самі піски
не заховати себе назавжди в оцет
лиси знайдуть уночі по сліду обмов
стануть скакати пищати лизать лице
вірші тривожать менше аніж роки
все що ще майже поруч–розчинна сіль
вийдеш у двір до шляху–самі піски
не заховати себе назавжди в оцет
лиси знайдуть уночі по сліду обмов
стануть скакати пищати лизать лице
2026.01.07
21:00
Із Леоніда Сергєєва
На уроці географії
мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
а займає всю стіну!
І розказує учителька
із натхненністю незмінною
На уроці географії
мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
а займає всю стіну!
І розказує учителька
із натхненністю незмінною
2026.01.07
20:42
Се день у день, на тому горбі
Хлопака із посмішкою сидить незворушно собі
Ніхто не бажа його знати
Вони бачать, то просто дурень
І жодному не відповість він
Але дурень на горбі
бачить сонце заходить
А його очі бачать
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлопака із посмішкою сидить незворушно собі
Ніхто не бажа його знати
Вони бачать, то просто дурень
І жодному не відповість він
Але дурень на горбі
бачить сонце заходить
А його очі бачать
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гальшка Загорська (1979) /
Проза
ЖЕНСКОЕ СЧАСТЬЕ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖЕНСКОЕ СЧАСТЬЕ
Канун Восьмого Марта, а я, как и в прошлом году, снова одна.
Знакомые, включая родителей, окончательно «озверели», воспитывая меня. Каждый из них норовил если не познакомить меня с кем-то, то, по крайней мере, поучить, как это делать самой.
Не знаю, чем там я провинилась перед Богом, но на кавалеров мне не везёт до абсурда, а, учитывая то, что в этом году мне исполнился тридцатник – до смерти. Не теряйте самообладания … я старая дева. И это в наше-то время!
Мама просто извелась. Снимала с меня «венец безбрачия», бегала к гадалке, к бабке-шепталке, да без толку. Я любима своими учениками, уважаема их родителями, не толстушка и не уродина. Но я одна.
«Да сразит тебя Амур!». Ваза с этой надписью, подаренная старой подружкой, целый год простояла на моём комоде. Сегодня, спросонку, я разбила её. Так начался день Восьмого Марта…
Оросив осколки девичьими слезами, я бросила их в ведро и отправилась к контейнеру с мусором. Надо же было как-то начинать новый день…
Но, оказывается, мои неприятности на этом не заканчивались.
Бездомная собака, гулявшая возле мусорной кучи, сильно обозлилась, увидав разбитую мною посуду. Решив поучить меня дисциплине, она принялась с усердием лаять, не давая мне сдвинуться с места. Это было последней каплей, и я заревела вслух.
Собаке было «по фигу», ей нравилось лаять, мне – «по барабану», просто захотелось поплакать, бомжу напротив - любопытно.
«Концерт» был в самом разгаре, когда с полным ведром мусора в руке, к контейнеру подошёл тёмноволосый мужчина. Собака, словно специально ожидавшая его появление, мгновенно отбежала в сторону.
Всхлипывая, я посмотрела на незнакомого мужчину и с обидой в голосе спросила:
- Это Ваша собака?
- Что Вы! Разве не видно, она же бездомная, - удивился моему нерасторопству он.
Собака же, по-видимому, была не совсем обыкновенная, услышанные слова, она расценила, как оскорбление. В одно мгновение джинсы незнакомца оказались разодранными на самом «неприличном» месте.
Удовлетворённая тварь отбежала в сторону, а шокированный мужчина, как мне показалось, собирался упасть в обморок. Но тут моё надёжное плечо оказалось рядом.
- Куда Вам? – сочувственно предложила я ему свою помощь.
Невнятные слова не дали мне необходимой информации. И тут, вспомнив, что квартира моя рядом, на первом этаже, я потащила несчастного к себе домой.
- Знаете, если Вы сейчас не поможете мне снять шок, эта травма останется со мной навсегда.
Выпитая бутылка вина сделала своё дело – человек ожил, но я, кажется, перестаралась. Загнанная в угол, я использовала последний аргумент:
- А как же Ваша жена?
- Вы будете моей женой.
Мужчина всем телом навалился на меня, заштопанные джинсы упали на пол…
Беременность протекала благополучно. Ребёнок родился ровно через девять месяцев и был удивительно похож на моего незнакомца. Однако тот исчез из моей жизни навсегда.
Прошёл год. Замаявшись с ребёнком, я совершенно забыла о том, что сегодня праздник. Гора нестиранных пелёнок требовала меня к себе, ребёнок занимался тем же. Не сразу я услышала робкое постукивание в дверь, а, распахнув её – онемела.
Большая корзина белых роз «заплыла» в мою квартиру. Из-за неё выглянул взволнованный человек:
- Я забыл у тебя своё мусорное ведро.
- И не только, - одновременно засмеялась и заплакала я.
Свадьбу играли в ресторане. Моё свадебное платье было расшито лентами и бисером. Наша девочка была в розовом.
Знакомые, включая родителей, окончательно «озверели», воспитывая меня. Каждый из них норовил если не познакомить меня с кем-то, то, по крайней мере, поучить, как это делать самой.
Не знаю, чем там я провинилась перед Богом, но на кавалеров мне не везёт до абсурда, а, учитывая то, что в этом году мне исполнился тридцатник – до смерти. Не теряйте самообладания … я старая дева. И это в наше-то время!
Мама просто извелась. Снимала с меня «венец безбрачия», бегала к гадалке, к бабке-шепталке, да без толку. Я любима своими учениками, уважаема их родителями, не толстушка и не уродина. Но я одна.
«Да сразит тебя Амур!». Ваза с этой надписью, подаренная старой подружкой, целый год простояла на моём комоде. Сегодня, спросонку, я разбила её. Так начался день Восьмого Марта…
Оросив осколки девичьими слезами, я бросила их в ведро и отправилась к контейнеру с мусором. Надо же было как-то начинать новый день…
Но, оказывается, мои неприятности на этом не заканчивались.
Бездомная собака, гулявшая возле мусорной кучи, сильно обозлилась, увидав разбитую мною посуду. Решив поучить меня дисциплине, она принялась с усердием лаять, не давая мне сдвинуться с места. Это было последней каплей, и я заревела вслух.
Собаке было «по фигу», ей нравилось лаять, мне – «по барабану», просто захотелось поплакать, бомжу напротив - любопытно.
«Концерт» был в самом разгаре, когда с полным ведром мусора в руке, к контейнеру подошёл тёмноволосый мужчина. Собака, словно специально ожидавшая его появление, мгновенно отбежала в сторону.
Всхлипывая, я посмотрела на незнакомого мужчину и с обидой в голосе спросила:
- Это Ваша собака?
- Что Вы! Разве не видно, она же бездомная, - удивился моему нерасторопству он.
Собака же, по-видимому, была не совсем обыкновенная, услышанные слова, она расценила, как оскорбление. В одно мгновение джинсы незнакомца оказались разодранными на самом «неприличном» месте.
Удовлетворённая тварь отбежала в сторону, а шокированный мужчина, как мне показалось, собирался упасть в обморок. Но тут моё надёжное плечо оказалось рядом.
- Куда Вам? – сочувственно предложила я ему свою помощь.
Невнятные слова не дали мне необходимой информации. И тут, вспомнив, что квартира моя рядом, на первом этаже, я потащила несчастного к себе домой.
- Знаете, если Вы сейчас не поможете мне снять шок, эта травма останется со мной навсегда.
Выпитая бутылка вина сделала своё дело – человек ожил, но я, кажется, перестаралась. Загнанная в угол, я использовала последний аргумент:
- А как же Ваша жена?
- Вы будете моей женой.
Мужчина всем телом навалился на меня, заштопанные джинсы упали на пол…
Беременность протекала благополучно. Ребёнок родился ровно через девять месяцев и был удивительно похож на моего незнакомца. Однако тот исчез из моей жизни навсегда.
Прошёл год. Замаявшись с ребёнком, я совершенно забыла о том, что сегодня праздник. Гора нестиранных пелёнок требовала меня к себе, ребёнок занимался тем же. Не сразу я услышала робкое постукивание в дверь, а, распахнув её – онемела.
Большая корзина белых роз «заплыла» в мою квартиру. Из-за неё выглянул взволнованный человек:
- Я забыл у тебя своё мусорное ведро.
- И не только, - одновременно засмеялась и заплакала я.
Свадьбу играли в ресторане. Моё свадебное платье было расшито лентами и бисером. Наша девочка была в розовом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
