ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.10.03 11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.


ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.

Віктор Кучерук
2025.10.03 06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...

Борис Костиря
2025.10.02 22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,

Сергій СергійКо
2025.10.02 20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.

Тетяна Левицька
2025.10.02 19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.

Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,

Світлана Майя Залізняк
2025.10.02 17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а

Євген Федчук
2025.10.02 16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П

Іван Потьомкін
2025.10.02 13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж

Ярослав Чорногуз
2025.10.02 12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,

Віктор Кучерук
2025.10.02 11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...

Юрій Гундарєв
2025.10.02 11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном

Юрій Гундарєв
2025.10.02 09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада. Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок: «І серце б‘ється, ніби птах…» Скільки вже цих птахів билося біля серця?! Н. закреслив «ніб

Борис Костиря
2025.10.01 22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,

Юрій Гундарєв
2025.10.01 10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують

Віктор Кучерук
2025.10.01 08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.

Борис Костиря
2025.09.30 22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гальшка Загорська (1979) / Проза

 ЛЮБОВЬ НА РАВНЫХ
Раньше я смотрела и думала: «Мужчина младше женщины?.. Неужели у этих женщин отсутствует здравый смысл?» Как минимум, для равноценного общения, мужчина должен был быть, в моём понимании, ровесником женской половинки.
Но жизнь удивительная штука, она способна сыграть с вами не одну злую шутку. Вот и я - влюбилась.
А в кого? В человека на девять лет моложе меня.
Я не верила сама себе. Ведь я серьёзный, ответственный человек. Как такое могло случиться?
Неожиданностью для меня было и то, что этот человек, оказывается, отвечает на мои чувства и сам пытается наладить общение между нами.
Моя реакция была, мало сказать, паническая. Каждый раз при виде его я хотела провалиться сквозь землю, исчезнуть, испариться, не существовать. А он всё это видел, и, как мне казалось,… расстраивался.
Такие отношения длились довольно долго. Он подходил - я терялась, он говорил – несла чушь.
Человек не был нагл, он понимал – у меня семья: слегка пьющий муж, маленький сын. Мужа нужно было наставлять, сына растить.
«А кто же позаботиться обо мне?» - иногда, в моменты самой глубокой тоски, думала я.
Поздним вечером, ожидая выпившего мужа, я укладывала спать ребёнка. Чувства переполняли меня: обида, боль, усталость … неожиданно, появились стихи. Удивившись этому не меньше, чем своему «неуместному» чувству, я записала их, и мне стало легше. С тех пор, каждую ночь, я вставала, чтобы писать.
Папка, в которую я складывала свои стихи становилась всё толще и толще, а мои проблемы всё больше и больше. На мужа уже не действовало ничто: ни мои уговоры, ни мои слёзы, ни мои угрозы. «Мои друзья понимают меня лучше», - утверждал он. Мне стало ясно,что доказывать больше нечего, и я ушла из дома.
Вечером в моей съёмной квартире появился Андрей.
Ребёнок весело визжал, подлетая до потолка и обратно плюхаясь в сильные руки парня. Мы стали жить вместе.
Но тут появились новые проблемы. Маме Андрея оказалось трудно пережить неравный выбор своего сына. Она решительно пыталась открыть ему глаза на происходящее, постоянно доказывая, что я слишком стара для него, а ребёнок мой избалован и не воспитан.
Я не могла бороться с ней, она была его матерью. Мне и самой казалось, что я не имею права на него. Молодой и красивый, он мог бы найти себе пару получше. А тут ещё Серёжа, мой муж:
- Я всё понял, вернись домой, - уговаривал он меня.
Разве я враг своему ребёнку, чтобы отнимать у него отца?
- У тебя будет своя семья, - прощаясь, сказала я Андрею, - и я не в праве лишать тебя этого.
- Когда поймёшь, что ошибалась, найди меня, - ответил он мне и, не став дожидаться моего отъезда, ушёл из квартиры первым.
Вскоре он уехал работать за границу, а муж, случайно прочитавший мои стихи, действительно взялся за ум и со временем заслужил моё уважение к себе.
Стихи я отослала в женский журнал и попыталась забыть эту грустную историю, произошедшую со мной.
Дни складывались в годы, а годы летели удивительно быстро.
Мой мальчик вырос. Оставшись вдвоём, мы с мужем поняли, что совершенно не нужны друг другу. Разменяв квартиру, мы разъехались.
Я стала вести самостоятельную жизнь. Мне удалось найти хорошую работу со стабильным заработком и, в каком-то роде, моя давнейшая мечта стать независимой женщиной осуществилась.
Однако сознание собственной независимости тешило недолго. Медленно ко мне подкрадывалось одиночество. Чтобы как-то занять себя, я подолгу засиживалась на работе, никогда не отказывалась от командировок и, в конце концов, завоевала полное доверие шефа.
Когда встал вопрос о том, кто будет представлять нашу фирму на переговорах в Вене, верх взяла моя кандидатура. Шеф не сомневался, что лучше меня с подобным заданием не справиться никто.
- У Вас высокая работоспособность и прекрасные внешние данные, - откровенничал он со мной в самолёте.
- Будьте посамоуверенней и у нас всё получиться, - наставлял он меня.
Слишком заботливое отношение со стороны шефа озадачивало, но предстоящая возможность увидеть Вену – город чарующего вальса, отодвигала любые опасения по этому поводу на задний план.
Наши номера с шефом оказались рядом, намёки стали прозрачными, но моё возвышенное настроение не покидало меня.
Вена завораживала. Старинные дома и улицы говорили мне о прошлом города, о событиях, произошедших много веков назад. Разве могла я отвлекаться на мелочи? И хотя цветы в номере ещё не обязывали меня развлекать шефа, все-таки отказаться от приглашения в оперу оказалось выше моих сил. Я отправилась туда, куда звало меня сердце.
Сидя недалеко от сцены, я не отрывала от неё глаз, наслаждаясь происходящим действием, как вдруг на моё плечо опустилась мужская рука.
Я оглянулась, посмотрела в глаза мужчине, побеспокоившему меня, и …забыла, куда следует смотреть, когда находишься в театре.
«Андрей?! Боже мой! Андрей!» – до самого антракта стучало в моих висках.
- Я знал, что когда-нибудь увижу тебя, - улыбалась мне моя забытая любовь.
Эта удивительно милая манера разговаривать и такой знакомый поворот головы! Неожиданно нахлынувшая на меня волна сильнейших чувств, едва не сбила меня с ног. Я позабыла, что рядом со мной шеф, а возле Андрея - его юная спутница. Мне было всё равно, что скажут обо мне эти незнакомые, неинтересные для меня люди.
Андрей! Неужели я смогла так долго жить без тебя?!
Он видел, какими глазами я смотрю на него. Что-то глубоко, на дне, блестело и в его глазах.
«Осколки разбитого зеркала, - грустно подумала я. - Но если они только в твоих глазах, то у меня в сердце, и кто виноват в том, что теперь, двигаясь, они причиняют нам такую немыслимую боль?»
- Если это твой новый муж, то ты немедленно разведёшься, - поверг меня в столбняк своим неожиданным заявлением Андрей.
Мне показалось или нет, что его чересчур сообразительная спутница специально отвела моего шефа под каким-то невинным предлогом в сторону?
- А если это твоя жена… - попыталась также выяснить обстановку я.
- Я не женат, - перебил меня Андрей.
Из театра мы ушли вместе. Домой летели вместе и, поверьте, что никогда я не была так счастлива, как в этот раз.
А возраст?
Разве он определяет наши чувства?






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-29 14:28:45
Переглядів сторінки твору 1215
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.410 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.197 / 5.19)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2010.12.06 23:56
Автор у цю хвилину відсутній