ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.08.28 21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.

- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-

Світлана Пирогова
2026.08.28 19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.

Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о

Ольга Садкова
2026.08.28 17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.

С М
2026.08.28 16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда

І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу

Вячеслав Руденко
2026.08.28 14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?

Ірина Вовк
2026.08.28 11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)

«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор

Віктор Кучерук
2026.08.28 07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.

хома дідим
2026.08.27 21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий

Євген Федчук
2026.08.27 16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула

Ольга Садкова
2026.08.27 15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.

А харчується вночі.
Умина не калачі,

їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.

Борис Костиря
2026.08.27 13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.

Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця

Вячеслав Руденко
2026.08.27 12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,

Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,

Ірина Вовк
2026.08.27 10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ

ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)


ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.

Віктор Кучерук
2026.08.27 07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.

хома дідим
2026.08.26 21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі

Володимир Бойко
2026.08.26 19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили. Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гальшка Загорська (1979) / Проза

 ЛЮБОВЬ НА РАВНЫХ
Раньше я смотрела и думала: «Мужчина младше женщины?.. Неужели у этих женщин отсутствует здравый смысл?» Как минимум, для равноценного общения, мужчина должен был быть, в моём понимании, ровесником женской половинки.
Но жизнь удивительная штука, она способна сыграть с вами не одну злую шутку. Вот и я - влюбилась.
А в кого? В человека на девять лет моложе меня.
Я не верила сама себе. Ведь я серьёзный, ответственный человек. Как такое могло случиться?
Неожиданностью для меня было и то, что этот человек, оказывается, отвечает на мои чувства и сам пытается наладить общение между нами.
Моя реакция была, мало сказать, паническая. Каждый раз при виде его я хотела провалиться сквозь землю, исчезнуть, испариться, не существовать. А он всё это видел, и, как мне казалось,… расстраивался.
Такие отношения длились довольно долго. Он подходил - я терялась, он говорил – несла чушь.
Человек не был нагл, он понимал – у меня семья: слегка пьющий муж, маленький сын. Мужа нужно было наставлять, сына растить.
«А кто же позаботиться обо мне?» - иногда, в моменты самой глубокой тоски, думала я.
Поздним вечером, ожидая выпившего мужа, я укладывала спать ребёнка. Чувства переполняли меня: обида, боль, усталость … неожиданно, появились стихи. Удивившись этому не меньше, чем своему «неуместному» чувству, я записала их, и мне стало легше. С тех пор, каждую ночь, я вставала, чтобы писать.
Папка, в которую я складывала свои стихи становилась всё толще и толще, а мои проблемы всё больше и больше. На мужа уже не действовало ничто: ни мои уговоры, ни мои слёзы, ни мои угрозы. «Мои друзья понимают меня лучше», - утверждал он. Мне стало ясно,что доказывать больше нечего, и я ушла из дома.
Вечером в моей съёмной квартире появился Андрей.
Ребёнок весело визжал, подлетая до потолка и обратно плюхаясь в сильные руки парня. Мы стали жить вместе.
Но тут появились новые проблемы. Маме Андрея оказалось трудно пережить неравный выбор своего сына. Она решительно пыталась открыть ему глаза на происходящее, постоянно доказывая, что я слишком стара для него, а ребёнок мой избалован и не воспитан.
Я не могла бороться с ней, она была его матерью. Мне и самой казалось, что я не имею права на него. Молодой и красивый, он мог бы найти себе пару получше. А тут ещё Серёжа, мой муж:
- Я всё понял, вернись домой, - уговаривал он меня.
Разве я враг своему ребёнку, чтобы отнимать у него отца?
- У тебя будет своя семья, - прощаясь, сказала я Андрею, - и я не в праве лишать тебя этого.
- Когда поймёшь, что ошибалась, найди меня, - ответил он мне и, не став дожидаться моего отъезда, ушёл из квартиры первым.
Вскоре он уехал работать за границу, а муж, случайно прочитавший мои стихи, действительно взялся за ум и со временем заслужил моё уважение к себе.
Стихи я отослала в женский журнал и попыталась забыть эту грустную историю, произошедшую со мной.
Дни складывались в годы, а годы летели удивительно быстро.
Мой мальчик вырос. Оставшись вдвоём, мы с мужем поняли, что совершенно не нужны друг другу. Разменяв квартиру, мы разъехались.
Я стала вести самостоятельную жизнь. Мне удалось найти хорошую работу со стабильным заработком и, в каком-то роде, моя давнейшая мечта стать независимой женщиной осуществилась.
Однако сознание собственной независимости тешило недолго. Медленно ко мне подкрадывалось одиночество. Чтобы как-то занять себя, я подолгу засиживалась на работе, никогда не отказывалась от командировок и, в конце концов, завоевала полное доверие шефа.
Когда встал вопрос о том, кто будет представлять нашу фирму на переговорах в Вене, верх взяла моя кандидатура. Шеф не сомневался, что лучше меня с подобным заданием не справиться никто.
- У Вас высокая работоспособность и прекрасные внешние данные, - откровенничал он со мной в самолёте.
- Будьте посамоуверенней и у нас всё получиться, - наставлял он меня.
Слишком заботливое отношение со стороны шефа озадачивало, но предстоящая возможность увидеть Вену – город чарующего вальса, отодвигала любые опасения по этому поводу на задний план.
Наши номера с шефом оказались рядом, намёки стали прозрачными, но моё возвышенное настроение не покидало меня.
Вена завораживала. Старинные дома и улицы говорили мне о прошлом города, о событиях, произошедших много веков назад. Разве могла я отвлекаться на мелочи? И хотя цветы в номере ещё не обязывали меня развлекать шефа, все-таки отказаться от приглашения в оперу оказалось выше моих сил. Я отправилась туда, куда звало меня сердце.
Сидя недалеко от сцены, я не отрывала от неё глаз, наслаждаясь происходящим действием, как вдруг на моё плечо опустилась мужская рука.
Я оглянулась, посмотрела в глаза мужчине, побеспокоившему меня, и …забыла, куда следует смотреть, когда находишься в театре.
«Андрей?! Боже мой! Андрей!» – до самого антракта стучало в моих висках.
- Я знал, что когда-нибудь увижу тебя, - улыбалась мне моя забытая любовь.
Эта удивительно милая манера разговаривать и такой знакомый поворот головы! Неожиданно нахлынувшая на меня волна сильнейших чувств, едва не сбила меня с ног. Я позабыла, что рядом со мной шеф, а возле Андрея - его юная спутница. Мне было всё равно, что скажут обо мне эти незнакомые, неинтересные для меня люди.
Андрей! Неужели я смогла так долго жить без тебя?!
Он видел, какими глазами я смотрю на него. Что-то глубоко, на дне, блестело и в его глазах.
«Осколки разбитого зеркала, - грустно подумала я. - Но если они только в твоих глазах, то у меня в сердце, и кто виноват в том, что теперь, двигаясь, они причиняют нам такую немыслимую боль?»
- Если это твой новый муж, то ты немедленно разведёшься, - поверг меня в столбняк своим неожиданным заявлением Андрей.
Мне показалось или нет, что его чересчур сообразительная спутница специально отвела моего шефа под каким-то невинным предлогом в сторону?
- А если это твоя жена… - попыталась также выяснить обстановку я.
- Я не женат, - перебил меня Андрей.
Из театра мы ушли вместе. Домой летели вместе и, поверьте, что никогда я не была так счастлива, как в этот раз.
А возраст?
Разве он определяет наши чувства?






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-29 14:28:45
Переглядів сторінки твору 1288
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.410 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.197 / 5.19)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2010.12.06 23:56
Автор у цю хвилину відсутній