ПЕСИМІСТКА:

У потилицю дихає вечір,
Наздогнав-таки, як не бігла,
І сусальне сонце на плечі
Сипонуло зненацька снігу.
Обтрушу - нічого страшного,
Сніг на пл`ечах не тінь мольфарів,
І сніжинки – не осьминоги,
Хоч заліплюють очі й фари.
У потилицю дихає вечір,
Птеродактилем чи драконом,
Тут навряд порятує втеча
Бо стриножені груднем коні.
На вікні - наліт крижаниці,
На душі - наліт безголосся,
Стала оцтом вода в криниці,
А у пляшці вино зайшлося.
Осідає космічним пилом
Відголосся Старого року,
І Новий набуває силу
Як астматик- непевним кроком.
За спиною лютує січень,
У асфальт трамбує перину,
Повернусь до нього обличчям-
Незворотнє своє зустріну...

ОПТИМІСТ:
Сіронебо, сіроптаха, сіродерево,
Сіровулиця з вітрами – мародерами,
Сіромісто, сіродуми, сіросповнені,
Сіромрії в сіросвіті, сіро- кованім.
Цю картину, написавши, незавершену,
Відлітає сірогрудень - вже за межами.
А на ранок сріблосічень вензель висіче,
В календарику свою поставить рисочку:
Сріблонебо, сріблоптаха, сріблодерево,
Срібловулиця з вітрами срібноперими,
Срібломісто, сріблодуми, сріблосповнені
Срібломрії в сріблосвіті, срібло-кованім.