Загорну життя своє в надію,
Вірою підсилю свої кроки,
і любов’ю шлях земний зігрію,
і трудом, помноженим на спокій.

В рівновагу загорну бажання,
відділю ідеї від ілюзій,
з леза бритви не зійду в ваганнях,
йду по лезу, як по злітній смузі.

Спалах думки-блискавки озветься
громом слова — і нова ідея
живоносним дощиком проллється,
і ввімкне веселку над землею.

Зникне під веселкою безвихідь,
темряву проб’є могутній промінь…
Семифарбами земля завихрить,
Семинотами заграє повінь.

Хай веселку ту побачать люди.
Кожен сам по собі — диво й тайна.
По життю (так є, було, і буде)
йду, недосконала і звичайна.

Загадковий шифр — малюнок долі…
Через помилки, чужі і власні,
різні ситуації і ролі
пізнаю життя. Життя — прекрасне!