Чорнявко кого це ти добавила до героїв товариша Данте? Ніяк в толк не візьму, сподіваюсь не Марію Кюрі, товаришів Курчатова-Алєксандрова і зміну реакторного цеху ЧАЕС зразка 86-го? Може начальників-бариг нинішніх і минулих чи вождів з мозочком тої голубки, що жарить товариш Данте? Чорнявко роз'ясни будь-ласка робочому чоловікові, а то не ясно зовсім і зовсім не страшно.

Так, справді страшно, ба навіть моторошно! Але хіба не такі твори ми найповніше відчуваємо? Ви, Чорі, провели напрочуд цікаві паралелі між святим та цинічним. Хоча, може, це не стільки паралелі, скільки образи-перетини? адже ці сфери наразі цілком мирно (але це "мирно"- лише поверхове)співіснують, як на планеті в цілому, так і в душі чи не кожної людини...Тут мені пригадалася думка Олени Пашук, що всі ми- трохи Іуди...

Найбільше сподобався образ Марії з битою та "німбом банданою". Це дуже неоднозначний образ, що може сприйматися як абсолютно негативно, так і просто як неминуча даність-Божа воля, але позитивно- ніколи, бо в описі образу вчувається все-таки іронія ("те же округлости, тот же взгляд"), невеселий сміх із миру-на-поверхні.

Із другою строфою приходить і зростання напруги у вірші. Ті двоє зовні прекрасні, як херувими, а в душі- "членистомозгие членоязыкие твари". Колись вони були невинними ясноокими та м"якокосими дітьми, а зараз- можуть не лише в нарди на плащаниці зіграти, а й запевнити інших, що це- нормально, що в цьому немає нічого грішного, а отже, їхня роль херувимів зводиться до впускання в Едем ницості та святотатства, а роль уже-дорослих до того, що вони усвідомлюють свої вчинки.

Наступна строфа наводить на думку, що кінець світу- близько, адже "безглазо-безлико-безмолвных кастратов"- уже цілі легіони!
А в останній строфі я не зовсім зрозуміла, ХТО цього хотів...Усе людство?

P.S. Цікаво, яка б вона була- "Божественна комедія" ХХІ сторіччя?

Чорі, вибачайте за многабукафф, але це один із тих віршів, що викликають у мене купу асоціацій, про які я просто не можу не сказати авторові.