У тій крамниці купувалося арахіс,
Хотів-у капцях чи розтягнутому светрі,
Перебігав дорогу, не зважав на знаки
В передчутті розкішного десерту.

Завжди удома, свій, до крові-кості рідний,
Захищений від орд багатоповерхівок,
Посмажені сонця він розділяв між дітьми,
Які втішалися з його хрипких наспівів.

За стільки літ і місто зняло капелюха,
Присіло поруч з ним, замислено зітхнуло—
Це ж треба—мешканець, вкорінений по вуха,
Це ж треба, жив нон стоп, без енок і прогулів.

Шукати кращих місць—непевна аксіома,
Зректись арахісу і загубити спокій,
Бо шосте відчуття зароджується вдома,
А з ним і друге дихання,
і третє око...