Про загибель Сальвадора Далі,
яка могла статися з ним у восьмирічному віці,
якби його сім’я відправилася в подорож на «Титаніку»
------------------------------------------------

«Сон, викликаний польотом
бджоли навколо граната, за
секунду до пробудження.
Сальвадор Далі»

Море солоне відсльозує горем.
Кигичуть чайки,
мов душі немовлят померлих.
Піниться шторм п’ятихвильний, мов Тора –
лопають нерви…

Крізь зябра самотності – чорне мовчання
проходить думками і живить уяву…
Заплющую очі…
(Тіні від Сонці – хто вони: Євангелія від Івана,
Матвія, ангели Ночі?)

Усі загибли…
Стихія – життям завглиб…
Зверху – льоди (чи люди?), нижче риби…

Розламується гранат кориди
і бики червоні, тобто бубки граната,
падають пріч… Ніч.

Коли Вітер гра в піжмурки з Місяцем
(а Місяць хмарами затуляє гостряки й рахує:
«… душа чорнозему – у вимені корови…
… душа зрубаного дерева – у держаку лопати…
… голос крові – Вітру іду шукати…»),

і Море спокійне, як дитяча душа ненароджена
в лоні матері…
(Кохання в серці проходить не по екватору,
а завжди є полюсом: чи то Північним, чи то Південним,
але таким буденним…)
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Вони дивляться один одному в вічі.
Не бере ні чума їх, ні відчай…
Обожнювати чи ненавидіти?

Від однієї матері діти.
Віє холодом…

У небі – зорі,
на дні моря – золото…