---------------------------------
Якось на сайті Харків турист http://tourist.kharkov.ua
був творчий конкурс під назвою «Як я кохаю свій спортивний снаряд»
Ну от цікавості заради і я склав декілька гумористичних віршиків, спочатку про велосипедистів, а потім, щоб не прикро було дівчатам про Фрізбі (це кидати та ловити таріль). А потім щоб додати перцю – ще й про спелеологів.
---------------------------------

Простенькі гумористичні віршики:


Фрізбі присвячується


Омріяний, коханий любий диск!
Понад усе тебе кохаю я,
Настане ніч, до тебе я прийду
Мене так вабить круглість форм твоя…

І ще так збуджує червоний колір твій
Усе тремтить, серденько б’ється вже,
Тебе притисну до своїх грудей
В обіймах палких обцілую все…

Твоя поверхня тепла та й гладка
Ти мій коханий і надійний друг,
Твоєю милою навіки стану я
Дівчина вільна я, не заміжня...

Весь час зі мною слухаєш мене
Не маєш друзів котрі пиво п’ють,
Ніхто тебе в мене не відіб’є
Та й десь у бійці морди не наб’ють…

Не те що хлопці – ти їм подавай
Палке кохання, в ліжку дикий секс,
Посуду мий, за господарством дбай
Шкарпетки в хаті всюди підбирай…

То йди ж до біса, друже хлопче мій
Спокійно й щасливо я буду жити так,
Бо в мене є надійний та палкий
Мій чудо – диск, а не якийсь мудак!

***



А ось про велосипед дещо:


З велосипедом так приємно вже
Подруга геть – тебе я не люблю,
Рушай на кухню, там брудний посуд є
А я колеса рушничком протру…

З собою в ванну теж його візьму
Під душем з ним купатись буду я,
Нехай на сонце він відіграє
Така кохана техніка моя…

Велосипед це є надійний друг,
Зроблю я все, що забажає він,
Увагу й час віддам тільки йому
Бо над усе лелію і люблю..

****

Ну і щоб, спелеологів не обділити увагою,
Написав, щоправда за півгодини, так собі невеличку сповідь спелеолога – аматора,
Щоб усім дісталося
І так,


Лобов у склепі


Неділя вільна є
Мене чека кохана, гадає що поїдьмо в ресторан,
Що за дурня! В мене є інша мана -
В підземнім склепі покохаю я…

В печері темно, тихо, прохолодно
Не те що на галявині в траві,
Коли тебе гризуть за що завгодно
Мурахи злющі рижі, й комарі…

Скидай кохана платтячко своє
І шапочку скидай ти свою модну,
Надінемо каски, на них ліхтарик є
Й гумові чоботи взуваймо противодні…

Не плач дурепа, ти чого скиглиш
Дивись вже сонце сходе на обрії,
В печеру ліземо, а не в якийсь комиш -
Там здійсняться твої дівочі мрії…

Нікого там нема, самі нетопирі
Але не бійся – вони не є жахливі,
Ці кров не п’ють хоча в них крила є -
Вони в підземнім склепі не рухливі…

Тому сміливо ліземо в отвір
Це вхід в печеру, бачиш як цікаво,
Останній поглядом подивимось на двір
Та й ліземо в глибини досить жваво…

Тебе за руку впевнено тягну
До нутра склепу, тут приємна тиша,
Ну а в кінці печери полюблю –
Це є мій козир, моя таємна риса…

Кохатимемося довго ми удвох,
Кажан злетів… він нам не перешкодить,
Відгомін лише лине в глибину
Повільно плине час… і тут ніхто не бродить…

Люблю печери… тишу я люблю
Ці кам’яни та дещо вогкі стіни,
Не плач, кохана, в печері щастя є
Побудь зі мною в склепі дві години…

***