І я скинула тіло. Лишила оголену душу.
Мої очі, мов два НЛО, відлетіли у ніч.
Я цього не хотіла. Я думала з місця не зрушу,
Скам’яніла і схожа на сто невиразних облич.

Та в п’янкім забутті, чи під впливом невпинних ілюзій,
Як старезний каштан запалив новорічні свічки,
Я із давніх молитв мовчазній поневоленій музі
Дарувала рядки, мов барвисті звабливі стрічки.

І у кожнім рядку засівала на сполохи слово.
Чи воно так було, чи мені оце тільки здалось?
Не жарини в очах, а пір’їна в руці випадкова,
І вигойдує світ сновидінь затуманений хтось.

Моє сонце давно в дзеркалах потьмянілих згоріло,
І гірким полином проростає мій біль у всебіч.
Я, тамуючи подих, зрадливе покинула тіло,
Мої очі, як два НЛО, полетіли у ніч.