Він жив один в своїй пустелі,
В краю думок і мрій своїх,
На мить одну злітав на скелі
І знов для неба кидав їх.

"Самотній він, — юрба казала, —
Як жаль його…" і далі йшла,
І в повній щирості бажала
Зробить посмітюху з орла.


***

Душа моя — пустка холодна й німа…
Нічого в тій пустці самотній нема:
То вітер розвіяв, то хвилі зірвали,
То, граючись, діти малі розібрали.

Душа моя — дно безджерельне й сухе,
Де тільки сіріє каміння важке…
Тим сірим камінням колись в мої груди
Все били без жалю, жалкуючи, люди.

***

З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я…

***

О ніч чудова і чарівна!
Ще вчора сіявсь сніг рясний, —
Сьогодні ж теплінь, і понова,
І проріст трав, і день ясний…
Знай, — те ж колись і з людьми буде…
Я вірю в диво! Прийде час, —
І вільні й рівні стануть люди
І здійснять мрії всі ураз!

***

Солов'єва пісня ллється,
Розливається в низах,
Соловей лящить, сміється…
Наче… тоне у сльозах.

Квітнуть яблуні і груші,
В світлі місячнім тремтять…
Наче… мертвих скорбні душі
В білих саванах стоять.

Вся земля миліша раю…
Шум, пісні і щастя скрізь!
Я дивлюся, я ридаю,
Я не бачу із-за сліз.

1906

***

Ти з'являєшся, як ранок…
Там, на заході ще ніч,
А на сході уже небо
Червоніє від проміння,
Блиску сонця золотого…
Як в чеканні б'єтся серце!

Ти ідеш, як день блискучий!
Все радіє навкруги,
Все впилось очима в сонце,
Все співає йому гімни,
Простяга до його руки…
Як радіє, квітне серце!

Ти проходиш… ніби вечір…
Там, на заході, ще день,
Там ще небо в барвах грає,
А на сході вже, як демон,
Чорна ніч розкрила крила…
Як щемить у щемках серце!

1906