Гетьманським палацом засяв
Осінній ліс крізь світлий спокій.
Ця золота краса уся —
Тобі, гетьмане синьоокий!

Ввійди і освяти єдваб
Булавним блиском із правиці,
Мою весну сюди приваб —
Осіннім сумом отруїться.


1

Вже жовтий жовтень гетьманує
В останнім золоті життя.
Ще високо в блакиті має
Старої перемоги стяг.

Стоїть, вдивляється, пильнує,
Горить ще хмуробровий зір —
Та сили тої вже не має,
Що брала коштовний ясир.

Хай біле пір’я гордо грає,
Хай на киреї — злото слав —
Він не мечем тепер керує,
Лишень спокоєм мудрих слів.


2

Ти одягнув гаї й ліси
В гетьманський кармазин і злото,
І, поки не роздягне сльота,
Вони пишаються в красі.

Блищить останній маєстат
Презацного спокою смерти:
Під ним так солодко померти,
Заплющить очі і уста.

Пишайсь, слабий від давніх спек,
Пануй, мій золотий гетьмане,
Ясновельможний жовтню, пане,
Тобі останній мій респект*.


3

По всіх ребеліях* гучних
Яку весну тепер знайшов ти!
Тобі крізь спокій запашний
Чолом, ясновельможний жовтню.

Стоїш, одітий злотом слав,
В сліпучо-золотім зеніті,
І сняться сни добра і зла,
І солодко і сумно снить їх.

Блакить і срібло сивизни
В короні чорної чуприни
Нагадують про шал весни,
Про всі пролинулі хвилини...

Ще сонцем сяє маєстат.
Сльозами ж золото проржавить
І вирве булаву держави
Від тебе чорний листопад.

1922