довго брів пустелею ледве пересував ноги вгрузаючи по коліна у гарячий пісок перед очима розпливалися барвні плями пропливали якісь видіння в них насторожено пробігали ховрахи проходили каравани час від часу повисали в небі зелені оази відмахувався від усіх цих марень не вірив своїм очам і йшов все далі й далі тим ясним шляхом який показав йому Той що послав його сюди сонце добряче напекло йому голову від цього думки розпливалися у його мозку якимись неймовірно розгалуженими калюжами він кидав у ті калюжі камінці нових думок і тоді старі розкарячувалися ще більше перетворювалися у павутину спогадів про ще давніші думки війнуло у вічі піском вчасно заплющився пронесло щось прохолодне й вогке ховзнулося по нозі посміхнувся лискуче тіло корінного мешканця пустелі байдужно вигинало свою рябу спину вже за крок від нього й віддалялося от і ще одна примара подумав вже більше тижня блукає пустелею без хліба і води так він зустрічав тут якусь жінку із амфорою на плечі вона пропонувала йому воду була так близько біля нього що відчував пряний запах її засмаглої шкіри та відмахнувся від цієї мари відвернувся і довго-довго йшов від неї не озираючись стрічав також якогось старого дідуся той сидів схрестивши ноги на килимку просто посеред піщаного моря і безперестанку бурмотів щось собі в бороду запрошував розділити з ним обід та він звично відмовився чемно кивнув старому і пішов собі пустеля пашіла жаром комахи ховалися в піску і беззвучно там помирали небо було обплетене млосним візерунком вогняних квіток тут усім заправляло сонце що впертим стовпом стояло просто над головою і куди б він не завертав куди б не йшов воно чатувало на його попечені плечі його закипаючий мозок його смертельно втомлені очі мусив іти далі і йшов якось зрозумів що ходить колами спинився підвів угору голову й довго-довго дивився у вічі свого ката перед очима заяскравіли дві сліпучо-білі плями в зіниці вп’ялися вістря ножів хтось повернув їх там і так залишив наче забув раптово стемніло відчув як пісок біля ноги заворушився гнучке вогке тіло якоїсь істоти обвилося навколо його ноги й поступово просувалося тулубом далі все вище й вище бридливо повів плечима коли прохолодні кільця обплели його тіло голова змія вткнулася під пахву судомний сміх струсив його тіло скрикнув від огиди боявся власних рук хоч би не діткнувся цієї чужорідної істоти коли ж вперта голова дотягнулася нарешті до його губів і він відчув проникання до свого рота тоненького роздвоєного язичка гнучка холоднокровна істота наче розтанула в повітрі до нього повернувся його зір він побачив на піску праворуч від себе мертвого скорпіона збагнув що знову марить отже нічого не змінилося у його мандрівці пустелею той же пісок ті ж вогняні квіти в небі а він далі йде своїм звичним колом мусить іти бо ті вогняні візерунки які бачить у себе над головою мають стати мапою його вічної пустелі так у невеличкому скверику малого провінційного містечка сидів на лавці ще зовсім молодий чоловік поруч гралася його маленька донечка монотонно цюпала лопаткою по лавці імітуючи ніби згрібає із неї щось сипуче цією невидимою сипучою речовиною наповнювала відеречко й приносила таткові він підтримував гру і вже насипав біля свого кінця лавки чималу купу уявного піску дитина була щаслива одне за одним наповнювала нові відеречка татові пекло піднебіння пам’ятаючи дотик тоненького роздвоєного язичка