ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.28
14:04
Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
2024.09.28
10:42
Не писали би ні віршів, ні романів,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
2024.09.28
09:52
Коли панує моветон
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
2024.09.28
08:43
Висять на гіллі абрикоси…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
2024.09.28
06:39
Дні стають короткими, як миті
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
З дня у день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
З дня у день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
2024.09.28
05:24
На криниці збоку, на гвіздочку,
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: не живе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: не живе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
2024.09.28
03:02
Зросли, чи ні, поміж тривог
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
2024.09.26
09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катерина Ляшевська (1987) /
Проза
Коли тихо падає...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли тихо падає...
Коли тихо падає сніг, я згадую про те, що люблю зиму. Люблю скрип морозу під ногами, звуки хурделиці за вікном. Люблю.
Люблю зиму за довгі ігри з братом в сніжки, катання на лижах і ковзанах. Люблю за те, що ми можемо зліпити на подвір’ї сніговика та сміятися. Сміятися. Дзвінко і голосно.
Люблю за Новий рік, святкову ялинку. Люблю через те, що мій тато – Дід Мороз. Він сам мені казав. І мама говорила не раз, коли я, налякана, прокидалася в ночі: „Батько не прийде!” Я знаю, він – Дід Мороз. Тому й не прийде. Так, Дід Мороз. Навіть одного разу подарунок мені приніс – маленьке біле ведмежа з відірваною лапою. Я заплакала, а він сказав, що воно найкраще, що ні в кого такого немає. Вірю. Немає. Ніколи з ним не розлучаюся.
Коли тихо падає сніг, я чомусь все частіше бачу тебе. Ти постійно сидиш на підвіконні з сумною усмішкою. Я бачу тебе, та не знаю твого імені. Чому ти тікаєш, коли я починаю з тобою говорити? Ти постійно сидиш на підвіконні і дивишся, як внизу різнобарвними вогнями світиться місто, гудять сирени машин, кудись поспішають перехожі і, як тихо падає сніг.
Холодно. Гуляє віхола. Мороз малює на вікні візерунки. Ти прикладаєш до серця, якусь іграшку і, прилипаючи щокою до шибки, обводиш пальцями малюнки зими. Вихід завжди є. Та чомусь біле стає червоним, гаряче – холодним. Ти лякаєш мене. Я не розумію. Я просто не розумію. Не зникай. Тільки не зникай.
Мені сьогодні так сумно. Кажуть, цієї зими снігу не буде. Люди, схаменіться! Навколо ж сніг. Тихо падає сніг. Я бачу його в очах , в словах. Він в кожній миті тане на губах, вкриває плечі, пестить волосся, заходить у душу. Навіть в моїх руках сніг. Це справжня зима.
Сьогодні прочитала в газеті, що хтось вистрибнув з вікна. Так, сумно. На дорозі лежить одноногий ведмедик, і мама нарешті сказала: „ Катрусю, Діда Мороза нема!”
Люблю зиму за довгі ігри з братом в сніжки, катання на лижах і ковзанах. Люблю за те, що ми можемо зліпити на подвір’ї сніговика та сміятися. Сміятися. Дзвінко і голосно.
Люблю за Новий рік, святкову ялинку. Люблю через те, що мій тато – Дід Мороз. Він сам мені казав. І мама говорила не раз, коли я, налякана, прокидалася в ночі: „Батько не прийде!” Я знаю, він – Дід Мороз. Тому й не прийде. Так, Дід Мороз. Навіть одного разу подарунок мені приніс – маленьке біле ведмежа з відірваною лапою. Я заплакала, а він сказав, що воно найкраще, що ні в кого такого немає. Вірю. Немає. Ніколи з ним не розлучаюся.
Коли тихо падає сніг, я чомусь все частіше бачу тебе. Ти постійно сидиш на підвіконні з сумною усмішкою. Я бачу тебе, та не знаю твого імені. Чому ти тікаєш, коли я починаю з тобою говорити? Ти постійно сидиш на підвіконні і дивишся, як внизу різнобарвними вогнями світиться місто, гудять сирени машин, кудись поспішають перехожі і, як тихо падає сніг.
Холодно. Гуляє віхола. Мороз малює на вікні візерунки. Ти прикладаєш до серця, якусь іграшку і, прилипаючи щокою до шибки, обводиш пальцями малюнки зими. Вихід завжди є. Та чомусь біле стає червоним, гаряче – холодним. Ти лякаєш мене. Я не розумію. Я просто не розумію. Не зникай. Тільки не зникай.
Мені сьогодні так сумно. Кажуть, цієї зими снігу не буде. Люди, схаменіться! Навколо ж сніг. Тихо падає сніг. Я бачу його в очах , в словах. Він в кожній миті тане на губах, вкриває плечі, пестить волосся, заходить у душу. Навіть в моїх руках сніг. Це справжня зима.
Сьогодні прочитала в газеті, що хтось вистрибнув з вікна. Так, сумно. На дорозі лежить одноногий ведмедик, і мама нарешті сказала: „ Катрусю, Діда Мороза нема!”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію