Ч а с т и н а п е р ш а

*
- Привіт.
Теоретично пристрасний цілунок, продуманий з точністю до деталей, на практиці переходить в розмите, швидке, дружнє «цьомкання»…
- Привіт.
Відповідає вона, думаючи – радісно, а насправді – з мармуровим обличчям, пораючись біля плити…
- Кави? – а сама думаєш: «І на біса йому кава?!»
- Так, будь ласка, - а сам думаєш: « І на біса мені та кава?!»
Грюкіт…
Ляскіт…
Кип’яток на штанях…
Крик…
«Дурепа, куди ллєш?!» - замість – «Люба, та нічого»…
«Йолоп, сам винен» - замість – «Вибач, милий»…
Двері зачиняються…
Двоє розходяться…
Усі двері зачиняються…
Усі колись розходяться…

*
Так проходить день і приходить ніч…

*
- Ти спиш?
«Ні» - думає вона, але мовчить…

*
О пів на третю…

*
- Ти спиш?
«Ні» - думає він, але не каже ні слова…

*
Так проходить ніч і приходить день…

- Привіт.
Теоретично пристрасний цілунок, продуманий з точністю до деталей, на практиці переходить в розмите, швидке, дружнє «цьомкання»…
- Привіт.
Відповідає вона, думаючи – радісно, а насправді – з мармуровим обличчям, пораючись біля плити…
І так далі за сценарієм…
Кожен день – лише один і той же день…

*
Ги-ги… 

Ч а с т и н а д р у г а

*
Що значить насправді кохати?
Чи потрібно для цього любити?
Любити тебе й ревнувати?
До болю? До крику? Страждати?
Що значить просто кохати?

Безтямно? Бездумно? Навіки?
І де вона грань між любити й жаліти?
І де вона? Що воно значить,
Коли і з тобою й без тебе
Серце то рветься, то плаче?

Що значить насправді кохати?
Дійсно, що воно значить?

*
Не знаю, що сталося… Раніше усе було інакше… Раніше вона була не такою… Вона постійно усміхалася, і , здавалося, сама її усмішка здатна була творити дива, такі собі добрі маленькі дива, але з великими світлими крильцями, які ми так часто не помічаємо крізь лицемірство буднів… Хм, не знаю, що сталося, гірчиця, певно захопила світ і бавиться-бавиться-бавиться…
Люба, що не так?! Чому ти більше не усміхаєшся?! Чому мовчиш?...
Не знаходжу собі місця… Шукаю винних… Слідкую за кожним кроком… А кожен день, хм, один і той же день, в якому ти не усміхаєшся, а робиш вигляд, ніби тобі весело, і не знаєш, насправді, як я тебе сильно кохаю…

*
Що значить насправді кохати?
Чи потрібно для цього любити?
Любити тебе і чекати?
До болю? До крику? Й не знати,
Як воно просто кохати?

Безтямно? Бездумно? Навіки?
І де вона грань між любити та тліти?
І де вона? Що воно значить,
Коли хочеш простити,
А натомість лиш плачеш?

Що значить насправді кохати?
Дійсно, що воно значить?

*
Шукаю виходи, а вихід так і не виходить… Смішно… Постійні вагання і думки розбиті сотнями метафор, які, зрештою, говорять лише про одне – щось сталося? Чи є цьому ім’я? Якась Маргарита, Соня, Іванна чи це просто сталося?!
Скільки б не планувала, усе руйнується, ніби картковий будиночок… Знову мовчання, яке тягнеться годинами, знову ображені погляди, а колись було сонце… Що ж сталося?! Що?!
Так дивно все… Втрачати і розуміти, що втрачаєш, але все ж втрачати… Гратися зі словами, кожен день вигадувати щось нове і мовчати, мовчати бездушно довго, доки не стане пізно. Ну, чому ж просто не сказати «я тебе люблю», а тоді вже мовчати, мовчати бездушно довго?!...

*
Щоденники продовжували говорити, а їхні господарі слухали тишу.

Ч а с т и н а т р е т я

*
- Вона вже прокинулася.
- Ага…
- Вона вже прокинулася!
- Ще хвилинку.
- Я кажу, ВОНА ВЖЕ ПРОКИНУЛАСЯ!!
- Іду…
- Йди!
- Іду…
- Йду!!

*
- Я кажу, ВІН ВЖЕ ЙДЕ!!!
- Чую…
- Кидай цю плиту. На який біс вона тобі впала?! Він вже йде!
- Чую…

*
- Скажи щось! Не мовчи!
- Привіт…
- Дурню, чого став? Ну поцілуй же її! Ти ж хотів!
- Зараз?
- Зараз, а коли ж?!
- Вона зайнята.
- Ой…
- Та не штовхай мене. Вона зайнята!
- …

*
Теоретично пристрасний цілунок, продуманий з точністю до деталей, на практиці переходить в розмите, швидке, дружнє «цьомкання»…

*
- Скажи щось! Не мовчи!
- Але ж… вже пізно?
- Все одно скажи!
- Не зручно…
- А нічого у відповідь не зробити, зручно?!
- …
- І відійди вже від плити! Все одно нічого не робиш…

*
- Привіт…
Відповідає вона, думаючи – радісно, а насправді – з мармуровим обличчям, пораючись біля плити…

*
- Зроби щось!
- Що?
-…

*
- Зроби щось!
- Що?
-…

*
Слиниться чайник…

*
- Зроби щось!
- Що?
-…

*
- Зроби щось!
- Що?
- Ну… хоча б кави запропонуй!
- На біса йому кава?
-…

*
- ???????

*
- Кави?

*
- Так, будь ласка…
- На біса мені кава?
- А що ти пропонуєш?!
- …

*
- Так, будь ласка…

*
- Обережно!
- Припини!
- Майже зробила…
- Припини!
- Чекай, ще трішки…
- Та, припини, я знаю, як робити каву!
- Що, правда?!

*
Грюкіт…
Ляскіт…

*
- Допоможи їй!
- Вона сама…
- Допоможи, бо зараз обпече!
- Вона сама…
- Я кажу обпече!
- Ні, вона добре робить каву.
- Правда?!

*
Кип’яток на штанях…
Крик…

*
- Дурепа, куди ллєш?
- Ні!
- Дурепа, куди ллєш?
- Та нічого, з ким не буває…
- Правда?!

*
«Дурепа, куди ллєш?!» - замість – «Люба, та нічого»…

*
- Йолоп, сам винен!
- Ні, краще вибачитись.
- Йолоп, сам винен! Чула, що він сказав?!
- Та нічого, з ким не буває…
- Правда?!

*
«Йолоп, сам винен» - замість – «Вибач, милий»…

*
- Ги-ги…

*
Двері зачиняються… Двоє розходяться…

*
- Ги-ги…

*
Усі двері зачиняються… Усі колись розходяться…

Ч а с т и н а ч е т в е р т а

*
Чому його досі немає? Може, щось трапилось? Ні, тільки б усе було гаразд… Тільки б з ним все було добре… Мені більше нічого не треба, аби тільки з ним, Господи, все було добре!
Де ж він? Де?
*
- Ти спиш?

*
Нарешті… Хм… Такий сумний і холодний…

*
- Кажи, ні!
- Але ж він такий сумний і холодний?!
- Кажи! Що з того?!
- Я не хочу, щоб йому було боляче…
- А зараз йому як?!
- Не знаю.
- Скажи!
- …

*
Хм… Ні, краще мовчати. Що, як він знову не зрозуміє?! Що, як йому буде гірше?! Що… Ні, краще мовчати… Най буде, як є…

*
«Ні» - думає вона, але мовчить…

*
Спить… Яка ж вона гарна, коли спить!

*
- Розбуди!
- Нехай спить, вона втомилася.
- Розбуди, адже потрібно щось сказати!
- …

*
Нехай, хоча б у снах буде щаслива…

*
О пів на третю…

*
- Та ж не мовчи!
- …
- Та ж не мовчи!

*
А може, справді, не мовчати… Сказати, як люблю його і…

*
- Ти спиш?

*
- Скажи, що ні!
- Краще мовчати…
- Скажи, що ні…
-…

*
А, може, справді, сказати, як люблю її і… А якщо не зрозуміє?! Ні, краще мовчати…

*
«Ні» - думає він, але не каже ні слова…

Ч а с т и н а п ’ я т а

*
Цього дня бісенята були особливо гарними: то злими, то добрими; то жаліли, то жалили, а все тому, що біснувата мамка купила цим чортенятам рожеві трусики…

*
Ви коли-небудь бачили бісенят у рожевих трусиках?!
…
І не дай, Боже, вам колись їх побачити! Адже лише тоді ви зрозумієте, як воно – насправді кохати, і жити кожен день один й той самий день з собою, з нею, з ним і з ними, вагатися, кричати, любити і мовчати, будучи лиш іграшкою в невмілих руках…