Моим стихам,
как драгоценным винам,
Настанет свой черед.
Марина Цветаева
1
Не втратила букет вина
Терплячіша з дружин,
Роками закоркована,
Немов у пляшці Джин.
Відбиток винного рядка –
У тисячах дзеркал.
Як брати (аж тремтить рука)
За талію бокал?
Неначе Ви дали мені
У келисі рубін,
Настояний на імені
Дорогоцінних вин.
Все випите до мізера,
До невпізнання рис...
Бокалом пальця врізала,
Аж на душі – поріз.
2
Чи то брага, чи то моря піна?..
Сургучева зламана печать.
Відкоркую амфору Марини,
Кажуть – п’яній море – по коліна,
Тільки б на колінах не стоять.
У бокалі і у мові – красно.
Я смакую виброджений вірш,
Де рядок з’являється невчасно
Тільки зараз і ніколи більш.
Тут ніхто не відає загрози
І зі мною, мабуть, заодно
П’є і п’є ( і не втрачає розум)
Влежане Маринине вино.
Почуття наповнюю по вінця
Смаком грона, сонця і трави...
Від свого до Вашого мізинця
Я така ж гурманка, як і Ви.
3
Заховатися від чужих очей,
В кров підмішувать молоде вино –
У червоному – буде гаряче,
А у білому – дуже холодно.
Серцем живлений кров’яний лафіт*,
Ваша Шедросте, наливайте ще.
Розсургучила, і на тому квит,
Книгосховище – виносховище.
У душі моїй і за межами
З ними – рима я, з ними – пані я...
Незалежні і незалежані –
Вина віршів – моя компанія!
* сорт червоного виноградного вина