С. Єсенін – 1924 р.
(переклад з російської)

Ви пам’ятаєте?..
Минулим небагаті,
Ви не повірили і ранній тій весні…
Рішуче ви ходили по кімнаті
І наче кидали слова
В лице мені.

Сказали ви,
Що справ вам не зріктися,
Що вас вже знудило
Моє дурне життя,
Що вже прийшла пора
Й потреба розійтися,
А моя доля –
Далі, в небуття…

Моя кохана,
Ні, ви не любили.
Ви не відчули,
Що у найважчі дні
Я був, як кінь
Знесилений і в милі
Із вершником сміливим
На спині.

Не знали ви,
Що полум’я і дим
Понівечили
Наш звичайний побут,
А я страждав,
Міркуючи над тим –
Чи принесе нам доля
Спокій і добробут…

Лице-в-лице
Обличчя не збагнеш.
Все на великому
Лиш з відстані побачиш.
І човен під час бурі
Не спасеш.
Слізьми кипінню моря
Не зарадиш.

Земля – то корабель
І до стерна
Схопилися охочі керувати.
Новітню славу грізного човна
Розпочали
У бурях гартувати.

Хто серед нас
На палубі життя
Не падав, не блював,
Не лаявся щосили…
Їх мало серед нашого буття,
Кому триматись
В бурях
Пощастило.

Отож і я,
Крізь жах і глум,
Свідомо втративши вагання,
Зійшов у корабельний трюм –
Не бачити
Людське блювання.

Той трюм –
Кабак російський,
І в хмелю
Я міг усе на світі забувати.
Міг всі печалі, розпач
Без жалю
З життям своїм
Водночас поховати.

Моя кохана,
Я замучив вас.
Невміло ви
Ховали сум в очах,
Безмежно карих,
А я навмисне кожен раз
Себе розтринькував
У чварах…

Та ви не знали –
Полум’я і дим
Понівечили
Для нас звичний побут.
А я страждав,
Міркуючи над тим –
Чи принесе нам доля
Спокій і добробут…

Тепер літа минули.
Я давно
І почуваюся,
І мислю по-новому.
І теж кажу у свято за вином:
– Хвала і слава стерновому…

Сьогодні не здолав я ніжні почуття,
Згадав ваш сум, несамовиту втому…
Тож поспіх мій несе вам каяття
І дивні зміни у мені самому.

Моя кохана,
Я ще не помер
І не пропав серед вогню і згарищ.
Я в ріднім краї відтепер
Щонайщиріший співтовариш.

Я іншим став
І відчасу
Всі ваші болі можу зрозуміти…
Хоч до Ла-Маншу стяги понесу
Свободи й Праці,
Як весняні квіти.

Мені пробачте…
Знаю, ви – не та…
Живете ви з розумним чоловіком
І вас гнітить найменша суєта,
А я для вас –
Пропав уже навіки.

Ну що ж, живіть
За покликом зорі,
Що осяває дім ваш
Світлий і пісенний.
Я пам’ятаю вас,
Дарую вам привіт,
Знайомий ваш –
Сергій Єсенін.

Грудень 2000 року