Галю, у Костянтина своє бачення поезії і світу, досить відмінне, до того ж він чоловік, а чоловікам подобаються сильні акценти і конкретність.Тобто я пишу цей коментар не тому, що хочу посперечатись з Костянтином,а тому що мені, як жінці, подобаются напівпрозорі кольори Вашого вірша.Почну з того, що "жити у домі без вікон" можна і весело - просто відрізано від світу, а тому у слові "сумний" таки є потреба, як і у слові "своєму", бо жити ж можна і у чужому домі. Отже,"Я живу у своєму сумному домі без вікон," - сум і втрата зв'язку зі світом.
"Наодинці зі стінами й сірими напівснами," - стіни обмежують, давлять, а крім них - нікого, лише сіра одноманітність існування у житті-напівсні.
"Силуетами мрій, що давно вже до мене звикли," - це відсутність бажань і нових мрій, а старі мрії вже й не мрії, а так, просто згадки про те, що мріялюсь.
"І прозорими тінями хвиль торішніх цунамі" - по-перше, тіні таки прозорі, бо крізь них видно те, на що вони падають, а по-друге особисто я бачу за цими словами сильні почуття у минулому, і, користуючись словами цієї фрази, тлумачення її образів можна можна було б розширити набагато більше, ніж це роблю я."Хвилі цунамі" - тому що почуття можуть бути такими ж неочикуваними і сильними, вони можуть накотити і розтрощити, в них можна потонути, а можна й вижити, але після них вже точно не буде так, як було.
"Не пишу й не чекаю листівок без адресата," - не маю сподівань на майбутнє.
"І мене не цікавить, хто преміг на дербі." - можна сприймати буквально, а можна трактувати як байдужість до вічних перегонів суспільства під назвою "Хто кращий?", бо це суєта, а ще чому б і не збайдужіти до світу, якому байдуже до того, хто залишився сам на сам зі стінеми і самотністю?
Але..."Та чомусь одну лише річ так хочеться знати...І чому усміхається місяць навіть в ущербі?" - ось воно, те, що вносить надію і робить вірш світлим.:)А місяць ущербним не буває, просто він на таким здається. Як думки інших, коли вони не споріднені нашим.Так, як мені - думки Костянтина відносно цього вірша. А Костянтину - Ваш вірш, Галю.:)А якщо я неправильно зрозуміла Ваш вірш - видаліть мій коментар, щоб він не псував сприйняття іншим.
Костю, не сприйміть мій коментар, як ворожість до Вас. Це просто інша думка, яка має право на існування, так само, як і Ваша.:)
З найкращими побажаннями - Роса.

"Тому потрібно спішити писати, адже поезія - це справа молодих!" - дозволю собі тут не погодитися з Костянтином. "Спішити писати" ти, Костику, перестанеш, коли тобі буде за 30, можливо. А ближче до 40 ти зрозумієш ціну мовчання. Щодо "поезія - справа молодих" - ноу коментс :)