Пробивається сонце несміле крізь туман і ранковий ще холод
Золотить у будинків дахи, а в церков – куполи із хрестами
Ловить перших, несмілих і сонних іще перехожих
Що спішать в новий день, на ходу розпрощавшись із снами.

Дзеленчать, мов будильник, вже перші ранкові трамваї
Всім, хто досі ще спить, приводячи сонце у гості
Все вперед і вперед, по блискучій, мов ртуть, магістралі
Що бере свій початок у місці народження сонця.

В літнім парку дерева так солодко й млосно зітхають
Шелестять темним листям й розказують всім свої сни
Снилось їм, що й до них завітало кохання
Як до тих, хто всю ніч цілувався під ними.

В місті повно ще снів, що хотіли б поглянуть на день
Але тануть на сонці, мов сніг, у відлигу весняну
То ж ховатися мусять у дуплах стареньких дерев
Доки ніч не опустить на місто своє покривало.