Сьогодні постукала в шибку самотня зоря
Запросила з собою літати – удвох веселіше
Долати ці чорні, засіяні златом поля
Чекати на зустріч одну аж на ціле століття.

В холодному й чорному небі, змахнувши крилом
Лишаєм позаду все те, що не встигло відбутись
Й малюємо, наче комета яскравим хвостом
У небі прадавні, забуті із зір візерунки.

І вже в вишині розглядаєм, як світиться місто
І фари машин певно теж хочуть стати зірками
Перемішуєм чорне, з родзинками золота, тісто
Й випікаємо з нього на щастя маленькі сухарики.

Разом коротаєм цю ніч, мов патока в’язку
По-дружньому тихо, спокійно, за чашкою чаю,
А зорі над місяцем, наче по срібнім містку
Стрибають додолу – спішу загадати бажання.

Хай в зорі буде хтось, хто для неї завжди
Залишатиме шпарку у вікнах і чай у горнятку
І розкидавши в небі сузір’я-сліди
Допоможе зорі розгадати одвічну загадку.

Як то бути самому і знати, що ти є не сам
На весь простір безмежний, іще десь чекають на тебе
І коли ти приходиш, стає все на свої місця
І у Всесвіті кожна душа має десь свою зірку на небі.