Авітаміноз, чергова депресія, творчий застій,
переломний вік - усе потроху -
дисгармонія,
дисбаланс...
дрібнонарізане й змішане вкупу
у целофановому пакеті
бовтається на шиї
як камінь.
Тяжка ноша -
усвідомлення повної самотності
у найлюднішому з місць
твого життя.
Вітрини, витрішки,
сітілайти,
акції в супермаркетах,
генетичномодифіковані наїдки,
тютюн,
трава,
дорогі авто,
аборти,
нарощені нігті...зуби, вії... -
усе не те...
інше нас губить,
трощить кістки суспільства,
людства вцілому,
кожного з нас окремо!
Жере наче міль
в дорогій шафі-купе хутро,
придбане коханцем
за бакси.
Ні,
не наслідки Чорнобиля,
не еволюція деградації,
не час,
Бо вітер змінює лише
гори пісчаних барханів,
пустеля ж лишається
незмінною...
інше нас губить...
ні. Не біржі,
банки,
акції, корпорації,
капітал,
світова криза...
А моєму коту
НАЧХАТИ,
що ми
навчилися вимовляти
увесь цей непотріб!!!
Він
годинами медитує
під змінністю хмар
на підвіконні п ятого поверху
малосімейки.
П є воду з акваріуму і
вилизує лапи.
Йому досмаку зелена трава
і
опалий квіт абрикоси.
Йому байдуже
у який колір
я
фарбую волосся
і
що одягаю зранку...
йому не цікаво,
скільки
наш сусід заробляє грошей,
і
чому його дружина
так пізно
вертає щодня
додому.
Він ніколи мені
не бреше,
він
не зраджує мене,
не дорікає,
він не снує павутиння
пліток.
Мій кіт
ЗАВЖДИ
на мене чекає..