На сирих закапелках вулиць
Відчуваються краплини часу
Кам’яні стіни та вузькі межі
Дзвіниці, собори та зруйнований замок
Мощені бруківкою вулиці
Торкаються холодом
Може оці почування
Й називаються голодом?
Картинки сірого неба
Зблискувані у проміжках башт
Флігель у вигляді…
Півника?
Дивитися униз на кладовище
На пов’язані смертю дерева
На червоних привидів та на папороть у місячному світлі
Ще лежати поруч із запахом кави
Пестити твоє волосся
Споглядаючи вікно крізь шибку
Твоя шкіра від холоду ніжиться
От лиш би зіграти на струнах твоєї душі
Проте ти сховав ноти на сьогодні
Зігрівати тебе диханням і цілувати ніжні вії
Місто скочується під ноги дощем
Небо тримається на стовпах диму
Простирадла все ж такі холодні за межами
Подерти б оту подушку, що у твоїх обіймах
Або повністю або ніяк, знаєш?
А вікно споглядає спокійно і холодно
Росою зібраний сум в долоні
Квітка заплетена у воду в склянці
Годинник спинився ще на початку
Стрілка, здається, померла із заздрості
Дихання ледь чутно колише твоє тіло
Колискова твого голосу спить стомлена
І очі не дивляться на мене із глибини суті
Струмочок витікає із серця і розносить життя
І ім’я йому…
Тінь перебирається подалі від світла
Небо сірим покривалом сховало дахи
Фантастика перебування поряд і неймовірності
Дороги ж перетинаються на чорному
Крики стогони шепіт шурхіт слова поцілунки скрипи шкіра сльози Сплелися у пульсуючий клубок тиші
Дзвони у моїх вухах
Морок ковтає промені
Погляд пророка затуманений і обернений геть
Не мА змоги могти
Усе просто розсипалося
Системи і реальності пестяться і любляться
Існує лише хаос
І кімната
На горішньому поверсі
Із вікном
І запах шкіри
І простирадла мальовничо пожмакані
І краєвид неминучості
І сіра шибка
І твоя присутність
І усвідомлення…
Бо це не скінчиться
вір


2009