Суцвіттів шипшини солодкі криваві вузли.
Всі пальці пов’язані, щоб пам’ятати про тебе.
А нині си корчи, валяйся і лікті гризи,
Наліплені Богом на шкіру здираючи лейбли.

Бо що залишається? Море троянд і птахів
Поперед тебе розступилося, мій Моісею...
З цієї води тільки мертві виходять сухі,
З цієї води ти не здужаєш виплить за нею.

Тіла по весні проростають, немов дерева,
І дух, роздираючи плоть, домагається муки.
У власній крові належавшися, леле, вставай
І вирвані очі свої поміж бруду вишукуй.

Ти зсучся до краю – як сочаться трави гіркі
Облудою, блудом, оманою, манною, хіттю.
Дерева жадібно стискають у кронах зірки,
Чи, може, зірки їх – сп’янілих – тримають за віття.

Бо світ доживає останній химерний оргазм,
І душі дерев з-під кори вириваються в вітер,
І хочеться більшого значно, ніж просто любити –
Та цього навчитись залежить уже не од нас.

21:18
9.06.06