Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Шевченко (1969) /
Проза
Рукавичка
Контекст :
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рукавичка
Із циклу "Різдвяні ворожіння" (За народними переказами півдня України)
Баба Ніна славилася у селі своєю мудрістю. Усі йшли до неї за порадами, а у неї доброго слова вистачало для всіх: для молодих невісток та новоспечених свекрух, для подружжя, що посварилося, для тих, хто збирається одружитися, чи прийняти якесь важливе рішення. А ще, вчила вона дівок Різдвяним ворожінням... Та все у неї виходило до ладу! Тільки із чоловіком Микошкою була одна проблема: у Різдвяну ніч, уже цілих сорок років, він із своїм кумом Василем на полювання ходив. Хто ж вночі полює, та ще й на свято таке? Гріх та й годі! А він брав рушницю, пляшку, одягав теплого кожуха, вовняні рукавиці, та й ішли собі з кумом «байдикувати». Як не умовляла його баба Ніна хоч раз вдома залишитися у такий вечір, та де там! "Ця традиція народилася ще до нашого весілля і помре разом зі мною!" – казав старий Микошка і ні разу не підкорився умовлянням.
Говорять, що ворожіння, яким старенька вчила дівок на виданні, і справді збувалися... Коли Ніна була ще дівою, то її сусід, а зараз уже чоловік, розповів, як його бабця ворожила на Різдво. Бабця та вже давно померла і ніхто не знає, чи правду розказував парубок, чи ні, але спробувати треба. Зібрала дівка подруг і пішли вони вночі за околицю села у покинутий старий будинок. Під тим будинком був підвал, з маленьким вузьким отвором для входу. Треба було накрити голим задом отвір і чекати... Якщо "нечистий" злегка стьобне по сідниці теплою гладенькою долонею, то це значить, що дівчина знайде собі бідного жениха, а якщо проведе своєю волохатою, то, значить, буде багатою...
Бабця Ніна до цих пір пам’ятає дотик "волохатої руки". Так гладила її ота нечиста сила, що навіть страх пройшов і не хотілося підніматися, та шкода, дівчата у черзі стояли.
Коли баба Ніна розповідала цю історію, то дід Микошка лише посміхався і вуса підкручував. Тільки перед смертю він покаявся, що грішний... Сорок років подружнього життя у Різдвяну ніч вони разом із кумом у підвалі сиділи, дівкам сідниці гладили: то голою рукою, то в рукавиці.
"Однoго тільки шкода, що там темно там було. Але скажу тобі, моя дорога дружино, ось що: такої сідниці як у тебе, ні в однієї жінки в окрузі немає! Я її у темноті впізнав серед інших, тоді й закохався ще більше. А потім... Та хто ж відмовиться дівчатам долю таким засобом передбачувати, якщо бажаючих завжди вдосталь?"
Великим жартівником був дід Микошка, навіть у такий тяжкий для себе час жартував та інших підбадьорював, щоб не сумували... Розказав старий усю правду і через декілька днів вмер, не дочекавшись наступного Різдва... А баба Ніна пробачила його "грішок".
В добрі та злагоді прожили вони з дідом Микошкою, а багатими були на корисні поради, любов і веселі жарти.
А ви говорите, що вигадки усі ці ворожіння!
Продовження буде...
Баба Ніна славилася у селі своєю мудрістю. Усі йшли до неї за порадами, а у неї доброго слова вистачало для всіх: для молодих невісток та новоспечених свекрух, для подружжя, що посварилося, для тих, хто збирається одружитися, чи прийняти якесь важливе рішення. А ще, вчила вона дівок Різдвяним ворожінням... Та все у неї виходило до ладу! Тільки із чоловіком Микошкою була одна проблема: у Різдвяну ніч, уже цілих сорок років, він із своїм кумом Василем на полювання ходив. Хто ж вночі полює, та ще й на свято таке? Гріх та й годі! А він брав рушницю, пляшку, одягав теплого кожуха, вовняні рукавиці, та й ішли собі з кумом «байдикувати». Як не умовляла його баба Ніна хоч раз вдома залишитися у такий вечір, та де там! "Ця традиція народилася ще до нашого весілля і помре разом зі мною!" – казав старий Микошка і ні разу не підкорився умовлянням.
Говорять, що ворожіння, яким старенька вчила дівок на виданні, і справді збувалися... Коли Ніна була ще дівою, то її сусід, а зараз уже чоловік, розповів, як його бабця ворожила на Різдво. Бабця та вже давно померла і ніхто не знає, чи правду розказував парубок, чи ні, але спробувати треба. Зібрала дівка подруг і пішли вони вночі за околицю села у покинутий старий будинок. Під тим будинком був підвал, з маленьким вузьким отвором для входу. Треба було накрити голим задом отвір і чекати... Якщо "нечистий" злегка стьобне по сідниці теплою гладенькою долонею, то це значить, що дівчина знайде собі бідного жениха, а якщо проведе своєю волохатою, то, значить, буде багатою...
Бабця Ніна до цих пір пам’ятає дотик "волохатої руки". Так гладила її ота нечиста сила, що навіть страх пройшов і не хотілося підніматися, та шкода, дівчата у черзі стояли.
Коли баба Ніна розповідала цю історію, то дід Микошка лише посміхався і вуса підкручував. Тільки перед смертю він покаявся, що грішний... Сорок років подружнього життя у Різдвяну ніч вони разом із кумом у підвалі сиділи, дівкам сідниці гладили: то голою рукою, то в рукавиці.
"Однoго тільки шкода, що там темно там було. Але скажу тобі, моя дорога дружино, ось що: такої сідниці як у тебе, ні в однієї жінки в окрузі немає! Я її у темноті впізнав серед інших, тоді й закохався ще більше. А потім... Та хто ж відмовиться дівчатам долю таким засобом передбачувати, якщо бажаючих завжди вдосталь?"
Великим жартівником був дід Микошка, навіть у такий тяжкий для себе час жартував та інших підбадьорював, щоб не сумували... Розказав старий усю правду і через декілька днів вмер, не дочекавшись наступного Різдва... А баба Ніна пробачила його "грішок".
В добрі та злагоді прожили вони з дідом Микошкою, а багатими були на корисні поради, любов і веселі жарти.
А ви говорите, що вигадки усі ці ворожіння!
Продовження буде...
Контекст :
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
