ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.09.29 07:21
Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.

хома дідим
2026.09.28 23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка

Іван Потьомкін
2026.09.28 21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога

Ірина Білінська
2026.09.28 18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?

Вячеслав Руденко
2026.09.28 16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.

Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,

Артур Курдіновський
2026.09.28 15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.

Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...

Борис Костиря
2026.09.28 15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і

Ольга Береза
2026.09.28 15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.

Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —

С М
2026.09.28 13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!

Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі

Володимир Бойко
2026.09.28 10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.

В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.

Ірина Вовк
2026.09.28 07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у

Віктор Кучерук
2026.09.28 06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.

М Менянин
2026.09.28 01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.

Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону

хома дідим
2026.09.27 23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віталій Дудка (1987) / Вірші

 Будапештский архитектор!
Я смотрел спектакль сам
Да и актеров не много там было
А сюжет расскажу в кратцах Вам
Что мне душу так сильно сразило!
****
Первый акт начинался у речки,
Половинила город она
И по слухам людским и наречье
Покатилася сплетен волна.
Но сказать перед тем я Вам должен
Как всего лишь неделю назад,
Архитектор что вызвался «Божьим»
Нехотя потревожил набат.
****
Архитектор был в городе славный,
Своего ремесла был изюм
Будапешт, в стране город был главный
Красота – архитекторский ум.
И Фонтанки, и храмы, ворота
Что вели на центральный погост
Это была умельца работа
Но его будоражил лишь мост.
Мост казался изделием Бога
Двадцать пять лет потраченных в нем
Через речку как в сказку дорога
Мост светился и ночью и днем

И величия мастера мания
Начала завлекать в свое дно
Превратив его образ в скитания
С твердой точки, размыто пятно.
Каждый день, проходя у изделия
Принимал комплименты людей,
Принимал комплименты от мэрии
И искал в себе новых идей.
Каждый раз, находивши прекрасную
Отрекался её как огня,
Как шалаву с трактира ненастную,
Добивал как больного коня.
Даже старые образы ранние
Что творил он своею рукой,
Он оплевывал Божие здания,
Только возле моста был покой.
Даже критиков куча не малая,


Что гадюками ползая тут
Не могли скрыть величья признание
Его Богом одаренный труд.
Мост приблизился к термину – эталон
Мастер даже квартиру продал
Поселившись, напротив изделья, он
Потихоньку в вине потопал.
Через время как бес его путал
Прогонял он прохожих с моста
Львов зимой, что на входе, укутывал
И поставил прохожим поста.
Лишь служителям церкви и мэрии
По мосту без оплаты ходить,
Без оплаты открыты там двери им
Остальным же придется платить!
Через уши гордыня полезла
Он совсем стал какой-то не свой
Вдохновенья муза исчезла
Он отправил её на покой.
****
Как-то люди чинам иск подали
Содержанье имел он такой:
«Мы что ниже его подписали
Пусть безграмотной, всё же рукой
Что работает на благо города
Пусть в цирюльне, пусть фабрика то
Как бы, мол, безо всякого повода
Нам ворота на мост заперто.
Как, теперь добираться на сторону
Что от речки с другой стороны
Мы же, как те подбитые вороны
Крылья срезали нам без вины.
Просим меры пока что по-доброму
Чтоб приняли какие-то Вы
А не то архитектору бодрому
Душу к Богу уже сводим мы…»
Почитали министры, подумали
Пригласили в хоромы дельца
Чашку кофе с конфеткой просунули
Полетели такие словца:
«Понимаете, люд не спокоен счас
Вы им камень на чистом пути
И они скромно так попросили нас,
Ну а мы просим, Вас отойти»
«От чего же если можно конкретнее
Мне придется теперь отступать?
От дитя? Да мне четверть столетия
На рожденье его, каратать
В комнатушке сидел с чертежами
Выворачивал руки свои
Чтобы ваши вельможи с пажами,
Тешились, но не ниже слои.
Ведь они осквернят это место
Если будут бесплатно ходить…»
«Их причастие тут неуместно,
Каждый может ему повредить»
«Понимаю. Но все же послушайте,
При одном лишь условии сдам,
Вы сейчас мои взгляды покушайте
И значенье придайте словам:
Мост открою народу простому
Лишь когда недостаток найдут…»
«Поражен, заявленью такому
Ну а если там что-то наврут?»
«Не наврут, я прекрасно все знаю
Пусть пытаются, может, найдут,
В этом случае мост открываю»
«Тоже мне для потехи приют!...»

****

Тут вопрос с подсознания просится.
Почему с ним так возятся все?
Все чины, как дурак с мылом носятся,
Ведь стоит он на всех полосе.
А ответ тут простой, расскажу я вам
Где же взял уважение он!
Сделал город неровня всем городам
Мост его посадил тут на трон!
Тут второй вопрос сразу полезет
Чем же был так велик этот мост?
От зубов людей слышен лишь скрежет,
А в глазах людей видно лишь злость!
Дело в том, что был мост идеален,
И по миру таких нет нигде
Все ошибки на нем проискали,
Перемыли все кости везде.
Архитектору сразу же слава
Доносилась из разных сторон.
Для него она стала отравой,
Безрассудно повесился он.

****
Но сейчас о другом…

****
Уморившись искать все ошибки на нем
И покинулись всякой надежды.
А мальчишка простой там прогуливал и
днем,
Свою школу. И встретил невежу.
«Нука вон от моста, ты измажешь его,
Ишь - нашел место прогулки»
«Я лишь только глазком, посмотрю на
него,
И исчезну меж темных проулков»
Так продолжилось несколько раз.
Архитектор подумал что малый,
Набивает свой творческий маленький глаз
«Будет мастер с ребенка удалый»
Про себя он шепнул, и добрей как-то стал.
Даже мост был открыт на денечек.
Через месяц посты он оттуда убрал
И с мальчишкой играл он «в чулочек»
Научил рисовать, и расчеты считать
Как, чтоб правильно, что к чему было.
И малыш дал спокойно себя обучать.
И в себя архитектор стал верить.
Он признал, что зазнался тогда
Что величия бес его путал.
А сейчас переполнилась чаша стыда
Малый жизнь повернул мою круто!!!
Наслаждаясь работой, ходили вдвоем
И мечтали о новом изделье.
Облизался волной под мостом водоем
В него листья с деревьев летели.
«Дядя Грэй, что за ямочка тут»
Увидал малыш выбито камня.
«Люди те, что в надежде ошибку найдут
Разносили тут ярости пламя»
«Что же было из тем, кто вот так
осквернил
Величайшее дело на свете?»
Рассказал архитектор, сгущая чернил-
«Расстреляли его на рассвете»
«М, жестоко, ответил малыш,
ладно, спать пойду….

****

****

Разве я не сказал, что убитый мужик,
Был отцом родным дельца малого.
Малый знал, но научен был жить,
Ведь он родом семейства простого.
Свою злость он уже давненько убил
И учителя бранью не гладил,
Пусть и родного отца он сгубил.
Прямо в душу ему он нагадил,
Протерпел, пережил, заросла в нем обида
И теперь лишь в иллюзиях жил
Архитектор не мог подавить в душе стыда
В ней же, он через меру тужил.

****

Ну а малый когда-то гуляя вдвоем,
Задал странного дела вопрос.
В преисподнюю открылся умельцу проем
Появился, седых жмут волос.
«Почему языки в охраняющих львов
Ты забыл расточить из гранита»
Побледнели глаза от таких странных слов,
У разбитого сел он корыта.
Ты нашел, ты нашел, я, и сам же не знал
Недостаток нашелся, о чудо!
Малый сразу ошибку свою осознал,
Только Бог не вертает оттуда.

****
Не выдержав сраму, гулял вдоль реки
И мостом в последний раз тешился
Его нервы не были настолько крепки
На мосту, на своем и повесился!

Идея: Минаков А.Э.
Автор: Дудка В.Р.
26.05.09
Лубны




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-05-27 14:50:35
Переглядів сторінки твору 1094
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.741 / 5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.206 / 5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.712
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Конкурс «Поетичні Майстерні - ІІ півріччя 2009»
Автор востаннє на сайті 2011.04.29 07:02
Автор у цю хвилину відсутній