1.
Понад Россю заграва – ляхи Корсунь спалили,
Порубали козачок, їхніх діток згубили.
Уклонімося, браття, нашій спаленій хаті!
Ми йдемо на загибель – стережіться, трикляті!
2.
Наша сила безмежна, наша сила у гніві.
Військо повниться славне, наче річка у зливу.
Нас покликала слізно Україна, як мати,
Годі, годі над нами ворогам панувати.
3.
Ми йдемо на загибель – кров скипіла гаряча.
Над крутими ярами крук із вороном крячуть,
Крук із вороном крячуть, красну битву віщують.
Ніч останню у замку п’яні ляхи ночують.
4.
Ой, недовго гуляти! Нагулялися вдосталь,
Час додому вертати вам, непрохані гості.
Панували, а нині – переможені й ниці,
Ви злякалися помсти і козацької криці!
5.
Ідемо ми за Хмелем, ой за Хмелем Богданом,
Визволяти Вкраїну, на віки Богом дану.
Ось і берег над Россю височіє скелястий,
Там і слави здобути або голови скласти.
6.
З нами найманці скачуть – відчайдухи-татари,
З краю в край піднімають в небо чорнії хмари.
Ви повірите нині козаку Галагану,
Що катів не злякався, коли вводив в оману!
7.
У фортеці палають смолоскипи і свічі.
«Перебіжчики» хитро під тортурами свідчать:
«Суне військо велике, вам умерти в облозі.»
Гарнізон сполошився і готує обози.
8.
Не врятує фортеця, хідники-підземелля,
Утікати зібрались полководці від Хмеля.
Срібло-золото в скринях, з самоцвітами зброю
Тягне жадібне панство на вози за собою.
9.
Стали в полі над Россю, окопалися ровом.
Кривоніс обійшов їх, поспішив до діброви –
Через Рось за Стеблевом. Іще й сонце не сіло,
Як обіцяно Хмелю, він узявся до діла:
10.
Ось дорога широка, що убік Богуслава,
Тут козацькому війську і пошана і слава!
Перекопано шлях той, всюди – пастки-завали,
Тихо в засідках гостя козаченьки чекали.
11.
А Тугая тим часом не злякали гармати –
Наказав йому гетьман ворогів дратувати.
Ще й козацькі загони на той берег запекло
Подалися до ляхів, влаштували їм пекло.
12.
І тятиви дзвеніли, і гриміли у полі
Гаківниці й рушниці, і мушкети й пістолі.
Вже у спалений Корсунь входить гетьман із раттю.
І вівторок настав... Помолімося, браття!
13.
Від Росі прохолода піднялася туманом.
Чути скрегіт і стогін над укріпленим станом –
Знявся табір ворожий та й пішов на засіки,
Утікають від Хмеля, скрині кидають в ріки.
14.
Оточили ми валку й почалася робота:
Гнали ворога, гнали і загнали в болото,
У яругу загнали, в темні хащі, у балку.
Збились в купу кіннота, піхотинці і валка,
15.
Розкотились колеса, і розбіглися коні.
Залунали вітання від козацьких загонів.
І бенкет розпочався – погуляли ми вільно,
Досхочу розливались там кривавії вина,
16.
Роздавали ми щедро українські гостинці,
Звідусіль оточили й пригощали чужинців:
Наші списи тріщали, затупились шаблюки,
Напилися заброди і вина і багнюки,
17.
Танцювали до смерті і співали до крику,
Аж допоки імлою вкрило битву велику.
Заплатила нам щедро за банкет Посполита:
Половина – в полоні, половину – убито.
18.
Тисячі полонених з балки вийшли Крутої.
Витягали гармати, в купи зносили зброю.
А татари лісами, поки небо сіріло,
Полювали за кіньми, втікачів полонили.
19.
Всюди стала сторожа понад яром на чати.
Буде слава про битву переможну лунати!
Гетьман раду скликає, йде під дуба старшина.
Так скінчився вівторок, переможная днина.
20.
Спочивають гармати. Так скінчилася битва.
З нами зброя гаряча і святая молитва!
З нами сила небесна і земля наша чорна,
Що живить і рятує, й наостанок огорне!
21.
У диму після бою всюди чути благання.
Ми живих підібрали і промили їм рани,
А братів, що померли, окропили сльозами –
Вже не встати до бою козакам поруч з нами.
22.
Поховали й високі насипали могили,
Окропили сльозами і хрести встановили.
Три могили чорніють, видно їх звідусюди,
Припадуть до них трави і поклоняться люди.
23.
Й ворогів поховали – всюди яма до ями –
І розвіяли пам’ять про чужих між ярами.
Полонених і зброю віддали ми татарам,
І ясир був великим, бо наймались недаром.
24.
Калиновський з Потоцьким, втікачі-воєводи,
Повсідалися смирно на татарські підводи.
Плаче Річ Посполита, на Богдана лютує,
А козацтво у краї дорогому панує.
25.
Гей, і в нашій скарбниці вітер вільний не свище!
Почали будувати місто на попелищі.
У фортеці палають смолоскипи до рану,
Звідусіль їдуть в Корсунь посланці до гетьмана.
26.
Тут і слава Богдану, тут йому і вінчання:
До козачки кохання – найвірніше, останнє.
А попереду – знову і війна і тривога,
Нам судилося далі гнати ворога злого.
27.
Ми підемо за Хмелем, ой за Хмелем Богданом,
Визволяти Вкраїну, нам навік Богом дану.
Нас покликала слізно батьківщина, як мати,
Годі, годі чужинцям на землі панувати!
28.
У високому небі ворон голосно кряче.
Вірну шаблю ховати рано, рано, козаче!
Наша доля козацька – боронити Вкраїну.
Всюди слава про Хмеля і про Корсунь полине!


Славко Морозенко.

Битва під Ко́рсунем {15-16 (25-26) травня 1648} – битва між військами Речі Посполитої та її найманцями з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його кримсько-татарськими союзниками – з другого під Корсунем в ході національно-визвольної війни 1648 – 1654 років.