Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ліна Федорченко (1975) /
Проза
Семантика по-одесски
Когда Ваш ребёнок спросит: «Что такое фасад?», Вы, конечно, можете, открыв толковый словарь, сказать: «Это передняя стена дома».
Но тогда он задаст вполне резонный вопрос: «Какую именно стену надо считать передней, какую – задней? (Ведь это ещё с какой стороны посмотреть…)»
И не пытайтесь ответить: «Смотреть правильно только с этой», потому что Вы и сами прекрасно знаете, что «на одной стороне больше 60% правды не бывает», а он знает, что дом – не кавалер, и указания типа «там, где галстук там - перёд» в данном случае не проходят.
Надеетесь, что Вам не попадётся такой умный ребёнок? Попадётся. Дети все гении, а Ваш – самый гениальный (правда, после моего… Но этого я Вам не скажу).
И вот Вы зашли в тупик, и на его «Почему?» скажете: «А я знаю? Я не тот, чьё имя не поминают всуе. Азохн-вей...»
Только удовлетворится ли ребёнок таким ответом?
Правда, можно ответить и по-другому.
К примеру, так: «Представь себе, идёшь ты мимо синагоги (это такое место, где Бог имеет свой гешефт). Выходишь на Пушкинскую и видишь дом, допустим № 24. Ну да, да - тот, в котором живёт мой конкурент Сёма (что б ему всё жизнь работать так как в пятницу, а есть как в субботу!) И дом этот лазурного цвета (как небо… и бусы, которые я подарил твоей маме, когда ты родился... хотя собирался подарить их совсем другой тёте и по другому поводу, но Бог мудрее нас, не сложилось).
Дверь парадного подъезда огромна, как сумма наших долгов, и всегда закрыта, как кредит в банке. Башенки, балкончики, окна формы загадочной, как декольте нашей соседки снизу (Не смотрел? Ну и правильно, мал ещё), а также колонны, кариатиды и прочие архитектурные излишества.
И ты думаешь, что снаружи – то и внутри? Нет… Жизнь, так же как портмоне и сердце, имеет как минимум три подкладки…
Так что пройди через проём, на одной стене которого наискосок размашисто мелом: «Будьте счастливы люди!!!», а на другой – мелко печатно краской: «Туалета нет», пройди – и ты попадёшь во дворик, не белёный, видимо со времён Дюка. Здесь окна напоминают скорее прорехи на старом платье, а двери не закрываются, как рот у твоей мамы. (Но это так, мысли вслух).
Ночью на каждой крыше сидит чёрный кот, и они поют, словно скрипки в «Гамбринусе», а днём на каждом балкончике тётя Рая, Роза, Рива, и через весь двор – верёвки, запахи и вопли…
- Отойди от колонки, хулиган!
Чтоб твоя голова провалилась в грудь,
и ты выглядывал сквозь рёбра, как вор сквозь решётку!
(Да не сбудутся эти слова)!
- Шимон, когда тебя нет дома, твои соседи говорят о тебе гадости.
- Ха! Когда меня нет дома, пускай они меня даже бьют.
- Но это ещё не всё! У твоей Талы есть любовник.
- Знаешь, я считаю, что лучше, как я, иметь 50% в хорошем деле,
чем, как ты, тоже 50 - но в плохом.
- Ой вейзмир! Такое моё еврейское счастье…
- Сара, и чего вы так кричите?
- Мой Абраша опять пьёт.
- Я же не алкоголик, я топлю в вине свои цорес.
- И что?
- … они умеют плавать.
- Милочка, вы имеете сегодня свободный вечер?
- А что?
- Я хотел пригласить вас в ресторан.
- Ну тогда имею.
- Моня!
- Да?
- Да я не тебя зову, а кота!
- Зачем коту давать человеческое имя, неужели нельзя было
назвать Василием?
- Знаешь, Шуламифь, иногда мне кажется,
что лестница в небо находится именно в нашем дворе…
Так вот, майн либн кинд, то, что снаружи – то фасад, а то что внутри – то Одесса».
И знаете, дети обычно понимают…
1992
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Семантика по-одесски
Когда Ваш ребёнок спросит: «Что такое фасад?», Вы, конечно, можете, открыв толковый словарь, сказать: «Это передняя стена дома».
Но тогда он задаст вполне резонный вопрос: «Какую именно стену надо считать передней, какую – задней? (Ведь это ещё с какой стороны посмотреть…)»
И не пытайтесь ответить: «Смотреть правильно только с этой», потому что Вы и сами прекрасно знаете, что «на одной стороне больше 60% правды не бывает», а он знает, что дом – не кавалер, и указания типа «там, где галстук там - перёд» в данном случае не проходят.
Надеетесь, что Вам не попадётся такой умный ребёнок? Попадётся. Дети все гении, а Ваш – самый гениальный (правда, после моего… Но этого я Вам не скажу).
И вот Вы зашли в тупик, и на его «Почему?» скажете: «А я знаю? Я не тот, чьё имя не поминают всуе. Азохн-вей...»
Только удовлетворится ли ребёнок таким ответом?
Правда, можно ответить и по-другому.
К примеру, так: «Представь себе, идёшь ты мимо синагоги (это такое место, где Бог имеет свой гешефт). Выходишь на Пушкинскую и видишь дом, допустим № 24. Ну да, да - тот, в котором живёт мой конкурент Сёма (что б ему всё жизнь работать так как в пятницу, а есть как в субботу!) И дом этот лазурного цвета (как небо… и бусы, которые я подарил твоей маме, когда ты родился... хотя собирался подарить их совсем другой тёте и по другому поводу, но Бог мудрее нас, не сложилось).
Дверь парадного подъезда огромна, как сумма наших долгов, и всегда закрыта, как кредит в банке. Башенки, балкончики, окна формы загадочной, как декольте нашей соседки снизу (Не смотрел? Ну и правильно, мал ещё), а также колонны, кариатиды и прочие архитектурные излишества.
И ты думаешь, что снаружи – то и внутри? Нет… Жизнь, так же как портмоне и сердце, имеет как минимум три подкладки…
Так что пройди через проём, на одной стене которого наискосок размашисто мелом: «Будьте счастливы люди!!!», а на другой – мелко печатно краской: «Туалета нет», пройди – и ты попадёшь во дворик, не белёный, видимо со времён Дюка. Здесь окна напоминают скорее прорехи на старом платье, а двери не закрываются, как рот у твоей мамы. (Но это так, мысли вслух).
Ночью на каждой крыше сидит чёрный кот, и они поют, словно скрипки в «Гамбринусе», а днём на каждом балкончике тётя Рая, Роза, Рива, и через весь двор – верёвки, запахи и вопли…
- Отойди от колонки, хулиган!
Чтоб твоя голова провалилась в грудь,
и ты выглядывал сквозь рёбра, как вор сквозь решётку!
(Да не сбудутся эти слова)!
- Шимон, когда тебя нет дома, твои соседи говорят о тебе гадости.
- Ха! Когда меня нет дома, пускай они меня даже бьют.
- Но это ещё не всё! У твоей Талы есть любовник.
- Знаешь, я считаю, что лучше, как я, иметь 50% в хорошем деле,
чем, как ты, тоже 50 - но в плохом.
- Ой вейзмир! Такое моё еврейское счастье…
- Сара, и чего вы так кричите?
- Мой Абраша опять пьёт.
- Я же не алкоголик, я топлю в вине свои цорес.
- И что?
- … они умеют плавать.
- Милочка, вы имеете сегодня свободный вечер?
- А что?
- Я хотел пригласить вас в ресторан.
- Ну тогда имею.
- Моня!
- Да?
- Да я не тебя зову, а кота!
- Зачем коту давать человеческое имя, неужели нельзя было
назвать Василием?
- Знаешь, Шуламифь, иногда мне кажется,
что лестница в небо находится именно в нашем дворе…
Так вот, майн либн кинд, то, что снаружи – то фасад, а то что внутри – то Одесса».
И знаете, дети обычно понимают…
1992
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
