Кожне слово має бути зрошене любов’ю,
Зоране надією, полите щастям, а то й горем,
Слово омите має бути кров’ю,
Або сліз печальних морем.

Кожне слово повинно линути із серця,
З найпотаємніших закутків душі,
Де правда і любов, немов сіяння Сонця,
Горить палаючим вогнем.

Кожне слово має бути, як вогонь,
Що горить нестримно, рветься в небо,
І хоча йому кричать: «Та охолонь!»
Він не може, бо горіти—це його потреба.

Тільки тоді родиться в словах могутня сила,
Яка, немов ураган на шляху усе знесе,
Тільки тоді злетять слова, неначе крила,
І вітер силу слів по світу рознесе.

Тоді слова поламають усі тюремні стіни,
Які повиростали з наших власних «Ні!».
Запалають, як палали в Ліни,
І спопелять всі паростки брехні.