Усе своє життя коротке
Стою на роздоріжжі:
Переді мною дві дороги,
Освітлені в туманнім світлі.

Так у всіх людей, і в мене, і у тебе.
Наш шлях—це знак питання,
Зупинись під ним, постій, послухайся себе
І дай відповідь на душевне запитання:

«Іти туди де ХОЧУ?
Чи туди де ТРЕБА?»

Я так часто чую від людей знайомих:
Я хочу їхати на море, віддихнути трохи,
Але мені треба бути дома,
Бо я втрачу міліони.

Мені жаль оцих людей,
Які вже не живуть—існують!
Жінка ця і чоловік оцей,
Вони, як тіні, по вулиці снують.

У них немає ні цілі, ні мети,
Вони—неначе роботи,
Їм нікуди іти,
У них немає щастя, ні скорботи.

Їм треба те, і те, і те.
У них немає часу вже на хочу.
Життя їх сіре і пусте,
У них немає щастя анітрохи.

Не варто жити так, як тіні,
Слід бачити нам світло,
Жити радістю других,
Тішитися пахощами квітки
І жити, жити, жити –
Кожен день…
Іти вперед, не сумніватись
І на кожному кроці старатися сміятись.

Бо ж для чого ми на світі?
Тобі ТРЕБА жити?
Чи ти, може, ХОЧЕШ?

Задумайся і вибирай -
Стежки ці зовсім різні.