"Дякую, матусю, було дуже смачно, але мені треба бігти, бо вже дівчата зачекалися!" Світланка підфарбувала губи, швиденько кинула в одну кишеню люстерко, а в іншу - помаду і побігла.

Подруги вже усі зібралися. У цей Різдвяний вечір вони вирішили “штахетки” обіймати. “Штахетками» називають кілки старої дерев’яної огорожі. Таку магічну огорожу в селі мала тільки баба Ніна. Увесь секрет ворожіння полягав у тому, що дівчата по черзі обіймали штахетки, а потім їх рахували. Якщо захоплено парну кількість кілочків, значить дівка вже цього року в парі буде, а якщо непарне, то доведеться і наступного року огорожу обіймати.

Наталка обійняла сім кілочків, а говорила, що у них з Іваном велике кохання!

Оленка – шість, хоча цей результат її зовсім не тішив, вона нещодавно посварилася із своїм хлопцем назавжди.

А Світланка обхватила аж вісім!

- Васильку! Я біжу до тебе! Біжууууу!!!- кричала вона своєму коханому, який чекав біля клубу.

Підфарбувавши губки під освітленим вікном баби Ніни, дівка полетіла розповідати Василькові новину, забувши про всіх своїх подруг. Пробігши зовсім трішки, їй почувся якийсь дивний звук: ”Цок-цок”...Зупинилася, озирнулася - нікого, скрізь тиша.... Побігла знову. ”Цок-цок-цок”, ще швидше зацокотало з-заду. В ті часи взимку земля була покрита снігом, який хрустів під ногами, а тут знову: “Цок-цок-цок-цок”, збільшуючи швидкість знов почула дівчина. З переляку забувши про побачення із коханим, про ворожіння, і про радість, якою хотіла поділитися, вона почала тікати додому. “Цок-цок- цок-цок.....”

Якою ж далекою здалася дівчині ця дорога! Хто за нею гнався? Яка нечиста Різдвяна сила? Що їй потрібно? Раптом Світланці здалося, що вона тікала від своєї долі-злодійки.

Гості у хаті жартували, сміялися і не чули, як перелякана дівка стукала в двері. Побігла до вікна: “Цок-цок -цок” - не відставало від неї. Почувши ці дивні звуки знову, Світлана впала на купу складених дровиняк...

Вона прийшла до тями у ту хвилину, коли мати намагалася відібрати із її зціплених рук оберемок невеличких дрючечків! Потім їх теж порахували... Не повірите – тих дрючків було вісім!

Як добре в теплому будинку серед рідних! Так спокійно і зовсім не страшно. Із переляканої дівчини зняли шубу, усю обліплену снігом, і знову всі почули знайоме поки що тільки їй одній “Цок-цок-цок” - помада і люстерко лежали в лівій кишені улюбленої шубки...

З Ваською вони так і не одружилися, але потім Світлана виходила заміж двічі!

- Не можна було в одне Різдво двічі дерево обіймати.”- сказала баба Ніна на її другому весіллі.