Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Шевченко (1969) /
Проза
Цок-цок-цок (Із циклу Різдвяні ворожіння)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цок-цок-цок (Із циклу Різдвяні ворожіння)
"Дякую, матусю, було дуже смачно, але мені треба бігти, бо вже дівчата зачекалися!" Світланка підфарбувала губи, швиденько кинула в одну кишеню люстерко, а в іншу - помаду і побігла.
Подруги вже усі зібралися. У цей Різдвяний вечір вони вирішили “штахетки” обіймати. “Штахетками» називають кілки старої дерев’яної огорожі. Таку магічну огорожу в селі мала тільки баба Ніна. Увесь секрет ворожіння полягав у тому, що дівчата по черзі обіймали штахетки, а потім їх рахували. Якщо захоплено парну кількість кілочків, значить дівка вже цього року в парі буде, а якщо непарне, то доведеться і наступного року огорожу обіймати.
Наталка обійняла сім кілочків, а говорила, що у них з Іваном велике кохання!
Оленка – шість, хоча цей результат її зовсім не тішив, вона нещодавно посварилася із своїм хлопцем назавжди.
А Світланка обхватила аж вісім!
- Васильку! Я біжу до тебе! Біжууууу!!!- кричала вона своєму коханому, який чекав біля клубу.
Підфарбувавши губки під освітленим вікном баби Ніни, дівка полетіла розповідати Василькові новину, забувши про всіх своїх подруг. Пробігши зовсім трішки, їй почувся якийсь дивний звук: ”Цок-цок”...Зупинилася, озирнулася - нікого, скрізь тиша.... Побігла знову. ”Цок-цок-цок”, ще швидше зацокотало з-заду. В ті часи взимку земля була покрита снігом, який хрустів під ногами, а тут знову: “Цок-цок-цок-цок”, збільшуючи швидкість знов почула дівчина. З переляку забувши про побачення із коханим, про ворожіння, і про радість, якою хотіла поділитися, вона почала тікати додому. “Цок-цок- цок-цок.....”
Якою ж далекою здалася дівчині ця дорога! Хто за нею гнався? Яка нечиста Різдвяна сила? Що їй потрібно? Раптом Світланці здалося, що вона тікала від своєї долі-злодійки.
Гості у хаті жартували, сміялися і не чули, як перелякана дівка стукала в двері. Побігла до вікна: “Цок-цок -цок” - не відставало від неї. Почувши ці дивні звуки знову, Світлана впала на купу складених дровиняк...
Вона прийшла до тями у ту хвилину, коли мати намагалася відібрати із її зціплених рук оберемок невеличких дрючечків! Потім їх теж порахували... Не повірите – тих дрючків було вісім!
Як добре в теплому будинку серед рідних! Так спокійно і зовсім не страшно. Із переляканої дівчини зняли шубу, усю обліплену снігом, і знову всі почули знайоме поки що тільки їй одній “Цок-цок-цок” - помада і люстерко лежали в лівій кишені улюбленої шубки...
З Ваською вони так і не одружилися, але потім Світлана виходила заміж двічі!
- Не можна було в одне Різдво двічі дерево обіймати.”- сказала баба Ніна на її другому весіллі.
Подруги вже усі зібралися. У цей Різдвяний вечір вони вирішили “штахетки” обіймати. “Штахетками» називають кілки старої дерев’яної огорожі. Таку магічну огорожу в селі мала тільки баба Ніна. Увесь секрет ворожіння полягав у тому, що дівчата по черзі обіймали штахетки, а потім їх рахували. Якщо захоплено парну кількість кілочків, значить дівка вже цього року в парі буде, а якщо непарне, то доведеться і наступного року огорожу обіймати.
Наталка обійняла сім кілочків, а говорила, що у них з Іваном велике кохання!
Оленка – шість, хоча цей результат її зовсім не тішив, вона нещодавно посварилася із своїм хлопцем назавжди.
А Світланка обхватила аж вісім!
- Васильку! Я біжу до тебе! Біжууууу!!!- кричала вона своєму коханому, який чекав біля клубу.
Підфарбувавши губки під освітленим вікном баби Ніни, дівка полетіла розповідати Василькові новину, забувши про всіх своїх подруг. Пробігши зовсім трішки, їй почувся якийсь дивний звук: ”Цок-цок”...Зупинилася, озирнулася - нікого, скрізь тиша.... Побігла знову. ”Цок-цок-цок”, ще швидше зацокотало з-заду. В ті часи взимку земля була покрита снігом, який хрустів під ногами, а тут знову: “Цок-цок-цок-цок”, збільшуючи швидкість знов почула дівчина. З переляку забувши про побачення із коханим, про ворожіння, і про радість, якою хотіла поділитися, вона почала тікати додому. “Цок-цок- цок-цок.....”
Якою ж далекою здалася дівчині ця дорога! Хто за нею гнався? Яка нечиста Різдвяна сила? Що їй потрібно? Раптом Світланці здалося, що вона тікала від своєї долі-злодійки.
Гості у хаті жартували, сміялися і не чули, як перелякана дівка стукала в двері. Побігла до вікна: “Цок-цок -цок” - не відставало від неї. Почувши ці дивні звуки знову, Світлана впала на купу складених дровиняк...
Вона прийшла до тями у ту хвилину, коли мати намагалася відібрати із її зціплених рук оберемок невеличких дрючечків! Потім їх теж порахували... Не повірите – тих дрючків було вісім!
Як добре в теплому будинку серед рідних! Так спокійно і зовсім не страшно. Із переляканої дівчини зняли шубу, усю обліплену снігом, і знову всі почули знайоме поки що тільки їй одній “Цок-цок-цок” - помада і люстерко лежали в лівій кишені улюбленої шубки...
З Ваською вони так і не одружилися, але потім Світлана виходила заміж двічі!
- Не можна було в одне Різдво двічі дерево обіймати.”- сказала баба Ніна на її другому весіллі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Рукавичка (Продовження) Із циклу"
• Перейти на сторінку •
"Чобіток (Із Циклу "Різдвяні ворожіння")"
• Перейти на сторінку •
"Чобіток (Із Циклу "Різдвяні ворожіння")"
Про публікацію
