Того Різдвяного вечора дівчата кидали чобітки біля колгоспної комори: у який бік покаже носочок чобітка, із того краю суджений буде. Потім гуртом шукали розкидані чоботи, адже кожній на свої очі хотілося побачити прогноз дівочої долі.

На щастя, Різдвяна ніч вдалася зоряною, тихою, сніг лежав немов гладеньке покривало та казково блищав під сяйвом місяця. “Нарешті прийшла моя черга кидати.” – прошепотіла схвильована Дарка і кинула.... Її чобіт шукали до ранку. Де він зник? Місцева знахарка баба Ніна сказала: « Пропав чобіт, то й доля пропаде. Ходити тобі, доню, в дівках усе життя».

Митька, колгоспний комірник, кохав її ще з дитинства, а вона ні в яку. «Навіщо, - каже, - хлопцю життя ламати? Він і так сиротою був, у мене долі немає, то ще й хлопцю усе майбутнє переламаю!». А Дмитро збудував собі будиночок біля комори, приручив цуценятко, йому будочку кам’яну зробив, та так вони і жили. Злодюжка, пес, був частиною його сім’ї. А прізвисько таке мав тому, що усю непотріб до двору тягнув.

Проходила Дарка у дівках до тридцяти п’яти років, поки батьки не повмирали, а потім вийшла заміж за Дмитра, не змогла суперечити волі батька, та й кохала вона того парубка, тільки й плакала ночами усі ці роки. Рідну батьківську садибу молоді вирішили не покидати. Щасливий чоловік забрав із собою у дім до дружини і Злодюжку, але не прижився пес на новій садибі, зник він. Знайшли Злодюжку, вірного друга, через три дні мертвим у своїй старій будці біля комори . Прожив він в дружбі з Дмитром вісімнадцять років, служив йому чесно і праведно.

Дістаючи пса, довелося розвалювати його будиночок, бо заліз Злодюжка у куточок, напевно, хотів там назавжди залишитися. Ото ж розвалили його стару будку, бачать, а під собакою у кутку щось зарите, тільки шматочок шкіри стирчить. Що це може бути? Розрили, дістали... І що ви думаєте там було? Дашчин чобіт! Впізнала вона його! Адже батько шевцем був, ремінці особливі доньці на чоботи нашивав, а Злодюжка його для свого господаря приніс та долю хотів підказати! От і прийшов перед смертю охороняти його, щоб господар щасливим був!