Під обстрілом ракет столиця.
По вінця горя та біди.
росіє, клята дияволице,
згори скоріш у пеклі ти!
Нехай твої байстрючі діти
нап’ються досхочу смоли.
Скільки людей у цьому світі
зараз невбитими були б.

У кімнатнім куточку щодня,
По властивій котам всім охоті, –
Чепуриться мале кошеня,
Простягаючи лапку до рота.
Прикрашає свій вигляд отак,
Мов щоразу це робить назовсім, –
Мов мені пропонує з ним в такт
Гладить зріджене віком волосся.

ще не день
що ранимий ритмами
потоками свідомості

не опалений
болем відстані
сталеним поглядом
не омитий

так ніщо
не підноситься стрімко
як знамена
в гарячих руках
а свобода
яка ж дивна жінка
не міняється вкотре
в роках

від ніжності
в руках
так легко помирати
і воскресати знов
та спокій берегти
як ніч гортає
сни
на видумки багаті

Мій кожний подих, осередок болю,
Для інших - надихаюче кіно.
Сьогодні, попри все, собі дозволю
Махнуть рукою! Розіллять вино!

Троянда у снігу не проросте!
Від марних слів я затуляю вуха.
Моє бажання - дивне та просте:

Вікна нашої квартири виходять прямо на Дніпро. Уявляєте, яка краса з висоти двадцять першого поверху: смарагдові пагорби, Лавра, мости... Коли вранці на День Києва від Подолу на вас насуваються спочатку зовсім маленькі, як крапки, а потім все більші й біл

Не встиг дідусь ступити на поріг,
Як онучок до нього підбігає
І, замість «добрий день», його питає:
- А чому наше місто – Кривий Ріг?
Хто таку дивну назву місту дав?
Скажи, дідусю. Ти ж, напевно знаєш.
Бо книжечки якісь весь час читаєш…
Дідусь на р

«Хай би й до неба велич його сягала,
І голова аж хмар торкалась,
Помре і він також.
І всі питатимуть: «А де ж він?»
Не думав про це Моше,
Та сказано було якраз про нього.
Бо ж тільки він сходив на небо,
І хмари були в нього під ногами.

Промовчи. Не обмовся нікому.
Швидкоплинно кінчається ніч.
Й обвиває улеслива втома,
як цілунки торкаються пліч.
Й опускаються ніжно на груди,
аж німіє довкіл заметіль.
Ну і що, що за вікнами грудень.
Пахкотить від розпечених тіл.

Зустрічі перерваний початок,
зневолений в відлуннях перших нот,
які заледве встигли прозвучати
і канули у безвість чату…
Цейтнот.
Твого часу цейтнот
й розлюченість
несповненість

Похмурий мандрівник блукає по похмурому світу, Зайшов невідомо куди, Шукаючи легкі шляхи дороги, І стежка вуальки, як темрява похмура, В ній неможливо заблукати, Все одно куди йти, бачачи все в темряві. Я прошу тільки одне, Печаль живи в мені, Цей

Римуються Галина й Україна.
Римуються Галина і Любов -
до Слова, до Землі і до Родини -
всьогО, що нам дарує Бог.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Без душі усе те, що з галасом,
бо кохання – то серцем, не фалосом.
Не молотять словами – подумки
ставлять крапки, не знаки оклику!
То пусте – забавляти цяцянками
і кормити лише обіцянками.
Красуватися смішно гамором,
тільки дії вінчають наміри.

Яка сліпуча білизна,
Немає їй альтернативи.
Бринить елегія сумна
Напівзабутого мотиву.

Кошлаті брови у ялин,
Схилились долу плечі сосен,
Блискучі бісики калин

Романтика... Мене ж Ви приручили словом.
І я була готова бігти по снігах,
Крізь віхолу колючу, дощ і норду гам.
Хоч темно-сірі хмари піднімали брови.

Ви називали ніжно: "мила жінко, рідна".
Але ж мовчали завжди про свою любов.
Нещирих не хотіл