ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ефери Тау (1983) /
Проза
Материнский инстинкт
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Материнский инстинкт
материнский инстинкт у крыс представляет собой значительно более сильный мотив, чем жажда, голод и секс.
Креч Д., Кратчфиолд Р.,
Ливсон Н.
Я находилась взаперти долго. Очень долго. Время утратило своё значение, равно как и ощущения. Остались лишь потребности. И ещё – невыносимая боль от понимания того, что ОНИ там одни.
Щелчок раздался неожиданно и чень громко, разрывая стввшую почти привычной тишину. Не сразу я увидела выход. Встать было очень трудно, но ещё более трудно было бы сопротивляться ИХ зову.
Я кое-как дошла до выхода в темноту и, сделав следующий шаг, провалилась в неё. Пол, на который рухнуло моё тело, был гладким и холодным. Сил устоять не хватало, и несколько секунд я оставалась без движения, чувствуя холод и гладкость пола кожей живота.
Что-то внутри взорвалось при ощущении близости столь долгожданных еды и …питья. Забыв об усталости, я брозилась на запах воды. Полость рта горела огнём и предвкушение скорого его утоления затмевало все остальные ощущения.
Вдруг, в одном шаге до спасения, я остановилась, как вкопанная. ОНИ позвали меня.
От резкой остановки я потеряла равновесие и упала на пол, но тут же снова вскочила и, преодолевая головокружение, бросилась в противоположную сторону. К НИМ.
«Иду, уже иду», - кричало внутри меня, пока я пыталась выжать невозможное из измождённого тела.
ОНИ почувствовали моё приближение и их крик стал более настойчивым. Я также рванулась вперед с утроенной силой.
Вдруг вспышка боли , пронзившая всё тело, отбросила меня назад. Но ОНИ звали, и я вскочила на ноги. Но не суждено мне было достичь цели. Неясный источник боли стоял между нами непроходимой стеной. Обезумев от боли и непонимания, но не умея сопротивляться силе, имеющей надо мной гораздо большую власть, чем и боль и непонимание, я снова и снова бросалась вперёд. Но лишь затем, чтобы, будучи отброшенной назад, убиваться неспособностью помочь ИМ.
Пик отчаянья воплотился в диком крике. Он сопроводил мой последний прыжок. Умирая на холодном гладком полу, я всё ещё слышала ИХ зов…
Крысята недолго прожили без матери. Я убрал в Лабиринте и сел возле окна. Работать с бумагами не хотелось, поэтому я просто сидел и смотрел на догорающий в закате город.
Коридор больницы опустел. Проходя мимо детской, я остановился у стеклянной стены. С десяток похожих на коконы младенцев ожидали интересной и опасной хизни. Я посмотрел на близнецов, лежащих рядом в первом от стекла ряду. Они родились три дня назад, но у них уже были сложные жизненные проблемы.
Услышав мягкие шаги за спиной, я обернулся. Это был Александр. Он встал рядом со мной и посмотрел на малышей.
-Ну что?
Александр печально покачал головой.
-Бесполезно. Ничего не помогает. Они просто не нужны ей.
Я тронул его за плечо.
-Жаль.
-Угу. … Я устал. Как редко нам удаётся разбудить в них какие-то чувства! Как редко! Я – мужчина. Может, от того не могу понять. Дети здоровы, и она вполне могла бы растить их.
Александр замолчал, опустив голову. Я тоже молчал. Близнец справа заворочался, и в какой-то миг я увидел его крохотное красное лицо.
-Скажи, что случилось с материнским инстинктом?
Я не ответил, так как не знал ответа. Вспомнилась крыса, игнорирующая жажду, боль и усталость ради стремления накормить детей. Вспомнилось чувство вины, на миг промелькнувшее в глазах матери при слове «Нет». Вспомнилось красное лицо близнеца.
-Я начну оформлять документы?
Александр кивнул.
Мы ещё долго стояли возле детской, молча думая об одном и том же.
16.12.03
Креч Д., Кратчфиолд Р.,
Ливсон Н.
Я находилась взаперти долго. Очень долго. Время утратило своё значение, равно как и ощущения. Остались лишь потребности. И ещё – невыносимая боль от понимания того, что ОНИ там одни.
Щелчок раздался неожиданно и чень громко, разрывая стввшую почти привычной тишину. Не сразу я увидела выход. Встать было очень трудно, но ещё более трудно было бы сопротивляться ИХ зову.
Я кое-как дошла до выхода в темноту и, сделав следующий шаг, провалилась в неё. Пол, на который рухнуло моё тело, был гладким и холодным. Сил устоять не хватало, и несколько секунд я оставалась без движения, чувствуя холод и гладкость пола кожей живота.
Что-то внутри взорвалось при ощущении близости столь долгожданных еды и …питья. Забыв об усталости, я брозилась на запах воды. Полость рта горела огнём и предвкушение скорого его утоления затмевало все остальные ощущения.
Вдруг, в одном шаге до спасения, я остановилась, как вкопанная. ОНИ позвали меня.
От резкой остановки я потеряла равновесие и упала на пол, но тут же снова вскочила и, преодолевая головокружение, бросилась в противоположную сторону. К НИМ.
«Иду, уже иду», - кричало внутри меня, пока я пыталась выжать невозможное из измождённого тела.
ОНИ почувствовали моё приближение и их крик стал более настойчивым. Я также рванулась вперед с утроенной силой.
Вдруг вспышка боли , пронзившая всё тело, отбросила меня назад. Но ОНИ звали, и я вскочила на ноги. Но не суждено мне было достичь цели. Неясный источник боли стоял между нами непроходимой стеной. Обезумев от боли и непонимания, но не умея сопротивляться силе, имеющей надо мной гораздо большую власть, чем и боль и непонимание, я снова и снова бросалась вперёд. Но лишь затем, чтобы, будучи отброшенной назад, убиваться неспособностью помочь ИМ.
Пик отчаянья воплотился в диком крике. Он сопроводил мой последний прыжок. Умирая на холодном гладком полу, я всё ещё слышала ИХ зов…
Крысята недолго прожили без матери. Я убрал в Лабиринте и сел возле окна. Работать с бумагами не хотелось, поэтому я просто сидел и смотрел на догорающий в закате город.
Коридор больницы опустел. Проходя мимо детской, я остановился у стеклянной стены. С десяток похожих на коконы младенцев ожидали интересной и опасной хизни. Я посмотрел на близнецов, лежащих рядом в первом от стекла ряду. Они родились три дня назад, но у них уже были сложные жизненные проблемы.
Услышав мягкие шаги за спиной, я обернулся. Это был Александр. Он встал рядом со мной и посмотрел на малышей.
-Ну что?
Александр печально покачал головой.
-Бесполезно. Ничего не помогает. Они просто не нужны ей.
Я тронул его за плечо.
-Жаль.
-Угу. … Я устал. Как редко нам удаётся разбудить в них какие-то чувства! Как редко! Я – мужчина. Может, от того не могу понять. Дети здоровы, и она вполне могла бы растить их.
Александр замолчал, опустив голову. Я тоже молчал. Близнец справа заворочался, и в какой-то миг я увидел его крохотное красное лицо.
-Скажи, что случилось с материнским инстинктом?
Я не ответил, так как не знал ответа. Вспомнилась крыса, игнорирующая жажду, боль и усталость ради стремления накормить детей. Вспомнилось чувство вины, на миг промелькнувшее в глазах матери при слове «Нет». Вспомнилось красное лицо близнеца.
-Я начну оформлять документы?
Александр кивнул.
Мы ещё долго стояли возле детской, молча думая об одном и том же.
16.12.03
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію