Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ефери Тау (1983) /
Проза
Материнский инстинкт
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Материнский инстинкт
материнский инстинкт у крыс представляет собой значительно более сильный мотив, чем жажда, голод и секс.
Креч Д., Кратчфиолд Р.,
Ливсон Н.
Я находилась взаперти долго. Очень долго. Время утратило своё значение, равно как и ощущения. Остались лишь потребности. И ещё – невыносимая боль от понимания того, что ОНИ там одни.
Щелчок раздался неожиданно и чень громко, разрывая стввшую почти привычной тишину. Не сразу я увидела выход. Встать было очень трудно, но ещё более трудно было бы сопротивляться ИХ зову.
Я кое-как дошла до выхода в темноту и, сделав следующий шаг, провалилась в неё. Пол, на который рухнуло моё тело, был гладким и холодным. Сил устоять не хватало, и несколько секунд я оставалась без движения, чувствуя холод и гладкость пола кожей живота.
Что-то внутри взорвалось при ощущении близости столь долгожданных еды и …питья. Забыв об усталости, я брозилась на запах воды. Полость рта горела огнём и предвкушение скорого его утоления затмевало все остальные ощущения.
Вдруг, в одном шаге до спасения, я остановилась, как вкопанная. ОНИ позвали меня.
От резкой остановки я потеряла равновесие и упала на пол, но тут же снова вскочила и, преодолевая головокружение, бросилась в противоположную сторону. К НИМ.
«Иду, уже иду», - кричало внутри меня, пока я пыталась выжать невозможное из измождённого тела.
ОНИ почувствовали моё приближение и их крик стал более настойчивым. Я также рванулась вперед с утроенной силой.
Вдруг вспышка боли , пронзившая всё тело, отбросила меня назад. Но ОНИ звали, и я вскочила на ноги. Но не суждено мне было достичь цели. Неясный источник боли стоял между нами непроходимой стеной. Обезумев от боли и непонимания, но не умея сопротивляться силе, имеющей надо мной гораздо большую власть, чем и боль и непонимание, я снова и снова бросалась вперёд. Но лишь затем, чтобы, будучи отброшенной назад, убиваться неспособностью помочь ИМ.
Пик отчаянья воплотился в диком крике. Он сопроводил мой последний прыжок. Умирая на холодном гладком полу, я всё ещё слышала ИХ зов…
Крысята недолго прожили без матери. Я убрал в Лабиринте и сел возле окна. Работать с бумагами не хотелось, поэтому я просто сидел и смотрел на догорающий в закате город.
Коридор больницы опустел. Проходя мимо детской, я остановился у стеклянной стены. С десяток похожих на коконы младенцев ожидали интересной и опасной хизни. Я посмотрел на близнецов, лежащих рядом в первом от стекла ряду. Они родились три дня назад, но у них уже были сложные жизненные проблемы.
Услышав мягкие шаги за спиной, я обернулся. Это был Александр. Он встал рядом со мной и посмотрел на малышей.
-Ну что?
Александр печально покачал головой.
-Бесполезно. Ничего не помогает. Они просто не нужны ей.
Я тронул его за плечо.
-Жаль.
-Угу. … Я устал. Как редко нам удаётся разбудить в них какие-то чувства! Как редко! Я – мужчина. Может, от того не могу понять. Дети здоровы, и она вполне могла бы растить их.
Александр замолчал, опустив голову. Я тоже молчал. Близнец справа заворочался, и в какой-то миг я увидел его крохотное красное лицо.
-Скажи, что случилось с материнским инстинктом?
Я не ответил, так как не знал ответа. Вспомнилась крыса, игнорирующая жажду, боль и усталость ради стремления накормить детей. Вспомнилось чувство вины, на миг промелькнувшее в глазах матери при слове «Нет». Вспомнилось красное лицо близнеца.
-Я начну оформлять документы?
Александр кивнул.
Мы ещё долго стояли возле детской, молча думая об одном и том же.
16.12.03
Креч Д., Кратчфиолд Р.,
Ливсон Н.
Я находилась взаперти долго. Очень долго. Время утратило своё значение, равно как и ощущения. Остались лишь потребности. И ещё – невыносимая боль от понимания того, что ОНИ там одни.
Щелчок раздался неожиданно и чень громко, разрывая стввшую почти привычной тишину. Не сразу я увидела выход. Встать было очень трудно, но ещё более трудно было бы сопротивляться ИХ зову.
Я кое-как дошла до выхода в темноту и, сделав следующий шаг, провалилась в неё. Пол, на который рухнуло моё тело, был гладким и холодным. Сил устоять не хватало, и несколько секунд я оставалась без движения, чувствуя холод и гладкость пола кожей живота.
Что-то внутри взорвалось при ощущении близости столь долгожданных еды и …питья. Забыв об усталости, я брозилась на запах воды. Полость рта горела огнём и предвкушение скорого его утоления затмевало все остальные ощущения.
Вдруг, в одном шаге до спасения, я остановилась, как вкопанная. ОНИ позвали меня.
От резкой остановки я потеряла равновесие и упала на пол, но тут же снова вскочила и, преодолевая головокружение, бросилась в противоположную сторону. К НИМ.
«Иду, уже иду», - кричало внутри меня, пока я пыталась выжать невозможное из измождённого тела.
ОНИ почувствовали моё приближение и их крик стал более настойчивым. Я также рванулась вперед с утроенной силой.
Вдруг вспышка боли , пронзившая всё тело, отбросила меня назад. Но ОНИ звали, и я вскочила на ноги. Но не суждено мне было достичь цели. Неясный источник боли стоял между нами непроходимой стеной. Обезумев от боли и непонимания, но не умея сопротивляться силе, имеющей надо мной гораздо большую власть, чем и боль и непонимание, я снова и снова бросалась вперёд. Но лишь затем, чтобы, будучи отброшенной назад, убиваться неспособностью помочь ИМ.
Пик отчаянья воплотился в диком крике. Он сопроводил мой последний прыжок. Умирая на холодном гладком полу, я всё ещё слышала ИХ зов…
Крысята недолго прожили без матери. Я убрал в Лабиринте и сел возле окна. Работать с бумагами не хотелось, поэтому я просто сидел и смотрел на догорающий в закате город.
Коридор больницы опустел. Проходя мимо детской, я остановился у стеклянной стены. С десяток похожих на коконы младенцев ожидали интересной и опасной хизни. Я посмотрел на близнецов, лежащих рядом в первом от стекла ряду. Они родились три дня назад, но у них уже были сложные жизненные проблемы.
Услышав мягкие шаги за спиной, я обернулся. Это был Александр. Он встал рядом со мной и посмотрел на малышей.
-Ну что?
Александр печально покачал головой.
-Бесполезно. Ничего не помогает. Они просто не нужны ей.
Я тронул его за плечо.
-Жаль.
-Угу. … Я устал. Как редко нам удаётся разбудить в них какие-то чувства! Как редко! Я – мужчина. Может, от того не могу понять. Дети здоровы, и она вполне могла бы растить их.
Александр замолчал, опустив голову. Я тоже молчал. Близнец справа заворочался, и в какой-то миг я увидел его крохотное красное лицо.
-Скажи, что случилось с материнским инстинктом?
Я не ответил, так как не знал ответа. Вспомнилась крыса, игнорирующая жажду, боль и усталость ради стремления накормить детей. Вспомнилось чувство вины, на миг промелькнувшее в глазах матери при слове «Нет». Вспомнилось красное лицо близнеца.
-Я начну оформлять документы?
Александр кивнул.
Мы ещё долго стояли возле детской, молча думая об одном и том же.
16.12.03
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
