Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
19:15
сидить у мене птекродактиль на даху
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
2026.01.27
11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
2026.01.27
10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ефери Тау (1983) /
Проза
Я люблю тебя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я люблю тебя
Резар* устало опустил голову на руки и закрыл глаза. Он слушал. Из коридора за дверьми его кабинета раздавались шаги уходящих сотрудников. За окном машинами гудела автострада. А внутри надрывно кричало отчаяние. Его никто не мог слышать, один лишь Резар разрывался от этого крика.
Дубовый стол под локтями служил слабой опорой, полупустая бутылка коньяка не прельщала более возможностью недолговременного забытья.
Резар откинулся в кожаном кресле и закурил. Лента дрожащего дыма заставляла глаза слезиться, и Резар думал, что в дыме растворяется вся его жизнь. Пустая и ничтожная. Низменная и бессмысленная. Призрачная и мимолетная, словно проносящийся мимо поезд-«экспресс».
Резар горько усмехнулся, представив себя на пустом перроне. Как же это могло случиться - что он не успел на поезд собственной жизни?
Сигарета обожгла пальцы. Резар выронил её на дорогой паркетный пол и потянулся за следующей. Перед его мысленным взором мелькал, удаляясь, черный квадрат последнего вагона.
-Да, - выдохнул Резар. –Всё кончено.
Протянув левую руку, он выдвинул верхнюю шуфляду стола. Там, поверх папки с бумагами, лежал предмет, аккуратно завёрнутый в белую байку. Резар горько взглянул на него и отвернул края ткани. «Кольт» блеснул сталью в свете настольной лампы.
Резар стиснул зубы, чувство глубокой жалости к себе охватило его. Вместе с тем, в нем утвердилась решимость. Решимость относительно правильности своего выбора.
Бросив сигарету, Резар достал оружие и ещё некоторое время смотрел на него.
Рукоятка была холодной. Ладонь – тоже.
Резар снял «Кольт» с предохранителя. Разве мог он подумать лет десять тому назад, будучи успешным выпускником университета, что станет самоубийцей?
Резару стало страшно, но принятое решение казалось единственно возможным и потому – единственно верным.
Резар поднял пистолет на уровень лица. В тот момент он, казалось, понял значение фразы «остановка мира». Всё перестало иметь значение. Растворилось, исчезло, стало неясным мутным фоном. Остался лишь он, Резар, да ждущее своего выхода избавление.
Резар выдохнул и положил указательный палец на курок. Мелкая дрожь сотрясала его плечи. Резар зажмурился и до боли закусил нижнюю губу.
Вдруг зазвонил телефон.
«Ну, прямо, киношная сцена», - подумал Резар, глядя на аппарат.
Телефон продолжал настойчиво звонить.
__________________
resurrection - воскресение
Резар выпустил задержанный в легких воздух, положил «кольт» на стол и поднял трубку.
-Да.
-Здравствуй, -сказал красивый женский голос. – Это я. Звоню, чтобы поблагодарить тебя. Сидя сегодня утром на берегу моря, я вдруг поняла, как же это здорово, что ты есть. Именно за это я и благодарю тебя. Посредством тебя я открыла очень многое. И себя – в том числе…
Голос в трубке умолк. Резар открыл рот, чтобы задать вопрос, но на том конце снова заговорили.
-Я люблю тебя. Люблю. И уже только ради этого стоит заново просыпаться каждый день. Жить, чтобы не смотря ни на что открывать свою любовь снова и снова, познавать её: в себе, в тебе, во Вселенной. Ты – мой Путь, и я не побоюсь пройти его до конца. Любовь моя ни в коей мере не отяготит тебя, как крылья не отягощают птицу, но дарят ей радость парения. Прости мне мою обиду и прими мой подарок. Я не верю, что любовь создана для того, чтобы, не распустившись, погибнуть. Помоги же мне вырастить этот прекрасный цветок, семя которого есть в каждом из нас. Не дай ему погибнуть – что же тогда будет с миром? Я люблю тебя.
Резар через силу сглотнул и выдохнул в трубку:
-Кто это?
Девушка на другом конце провода смутилась, только сейчас поняв свою ошибку.
-О, простите, пожалуйста, - тихо сказала она. – Кажется, я ошиблась номером.
Резар послушал гудки и положил трубку. Встав с кресла, он подошёл к окну и распахнул его настежь. Звёзды были прекрасны.
«А ведь она права!» - подумал Резар.
И улыбнулся.
05.10.2003
Дубовый стол под локтями служил слабой опорой, полупустая бутылка коньяка не прельщала более возможностью недолговременного забытья.
Резар откинулся в кожаном кресле и закурил. Лента дрожащего дыма заставляла глаза слезиться, и Резар думал, что в дыме растворяется вся его жизнь. Пустая и ничтожная. Низменная и бессмысленная. Призрачная и мимолетная, словно проносящийся мимо поезд-«экспресс».
Резар горько усмехнулся, представив себя на пустом перроне. Как же это могло случиться - что он не успел на поезд собственной жизни?
Сигарета обожгла пальцы. Резар выронил её на дорогой паркетный пол и потянулся за следующей. Перед его мысленным взором мелькал, удаляясь, черный квадрат последнего вагона.
-Да, - выдохнул Резар. –Всё кончено.
Протянув левую руку, он выдвинул верхнюю шуфляду стола. Там, поверх папки с бумагами, лежал предмет, аккуратно завёрнутый в белую байку. Резар горько взглянул на него и отвернул края ткани. «Кольт» блеснул сталью в свете настольной лампы.
Резар стиснул зубы, чувство глубокой жалости к себе охватило его. Вместе с тем, в нем утвердилась решимость. Решимость относительно правильности своего выбора.
Бросив сигарету, Резар достал оружие и ещё некоторое время смотрел на него.
Рукоятка была холодной. Ладонь – тоже.
Резар снял «Кольт» с предохранителя. Разве мог он подумать лет десять тому назад, будучи успешным выпускником университета, что станет самоубийцей?
Резару стало страшно, но принятое решение казалось единственно возможным и потому – единственно верным.
Резар поднял пистолет на уровень лица. В тот момент он, казалось, понял значение фразы «остановка мира». Всё перестало иметь значение. Растворилось, исчезло, стало неясным мутным фоном. Остался лишь он, Резар, да ждущее своего выхода избавление.
Резар выдохнул и положил указательный палец на курок. Мелкая дрожь сотрясала его плечи. Резар зажмурился и до боли закусил нижнюю губу.
Вдруг зазвонил телефон.
«Ну, прямо, киношная сцена», - подумал Резар, глядя на аппарат.
Телефон продолжал настойчиво звонить.
__________________
resurrection - воскресение
Резар выпустил задержанный в легких воздух, положил «кольт» на стол и поднял трубку.
-Да.
-Здравствуй, -сказал красивый женский голос. – Это я. Звоню, чтобы поблагодарить тебя. Сидя сегодня утром на берегу моря, я вдруг поняла, как же это здорово, что ты есть. Именно за это я и благодарю тебя. Посредством тебя я открыла очень многое. И себя – в том числе…
Голос в трубке умолк. Резар открыл рот, чтобы задать вопрос, но на том конце снова заговорили.
-Я люблю тебя. Люблю. И уже только ради этого стоит заново просыпаться каждый день. Жить, чтобы не смотря ни на что открывать свою любовь снова и снова, познавать её: в себе, в тебе, во Вселенной. Ты – мой Путь, и я не побоюсь пройти его до конца. Любовь моя ни в коей мере не отяготит тебя, как крылья не отягощают птицу, но дарят ей радость парения. Прости мне мою обиду и прими мой подарок. Я не верю, что любовь создана для того, чтобы, не распустившись, погибнуть. Помоги же мне вырастить этот прекрасный цветок, семя которого есть в каждом из нас. Не дай ему погибнуть – что же тогда будет с миром? Я люблю тебя.
Резар через силу сглотнул и выдохнул в трубку:
-Кто это?
Девушка на другом конце провода смутилась, только сейчас поняв свою ошибку.
-О, простите, пожалуйста, - тихо сказала она. – Кажется, я ошиблась номером.
Резар послушал гудки и положил трубку. Встав с кресла, он подошёл к окну и распахнул его настежь. Звёзды были прекрасны.
«А ведь она права!» - подумал Резар.
И улыбнулся.
05.10.2003
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
