ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Тишу синьооку щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Теж яскраві крашанки в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кош
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Тишу синьооку щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Теж яскраві крашанки в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кош
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Боднар (1945) /
Поеми
Синевир
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Синевир
...Нарешті шлях крутий скінчився -
І всяк побачив знак руїн:
Колись тут, напевно, бій точився
І не один загинув син...
Бачив цей мур обличчя юні,
Чув, як ридали матері,
Як сестри плакали й кохані,
Обнявши тіло бездиханне...
Ех, що то за часи старі...
Задумались усі, завмерли
Біля стіни, мов дивний чат,
Котились сльози, наче перли,
По щоках втомлений дівчат.
Ніхто ні слова не промовив,
Лиш чайкою знялися брови
На хмурих чолах юнаків.
А потім тихо вирушали
Із пристані жалю й печалі
А там квилили канюки.
...Отож у гору серпантинна
Нас, наче змійка, повела,
А зверху - чарівна картина
Раптом до наших ніг лягла:
Ген-ген на обрії Горгани
Синіють штрихом бездоганним,
А там і Чехи, і Словацький край,
Злились в смарагдовій тканині
Мільйони сосен і ялин.
Мов невідомий досі рай.
Навкруг ліси - густі, дрімучі,
Куди сягне лишень рука,
Ген в улоговині квітучій
Сміється плесами ріка...
О небо ! Який простір чистий !
Які ви, гори урочисті !
Який прекрасний ти, мій Край !!!
Могили. Хрест малий в граніті,
І більш нічого зверху - жах !...
Чиїсь батьки, кохані, діти
Тут вічно в камені лежать...
На їхній прах лиш з хмари,
Для них салют - перуни, грози,
Над ними стогне вітер лиш,
І руки ломлять блискавиці,
Вони ж лежать у горах криці,
Забуті світом, вмер їх клич...
1965
г. Сивуля
( Продовження... )
... Як з своїм табором прощались,
Кожен на хвилю зупинивсь,
Де "кінський череп" зоставляли,
Востаннє лиш огень куривсь ...
Смереки щось шептали стиха,
Ласкаво вітер в очі дихав,
А сокіл звав в небесну вись -
Кликав - квилив на сині скали.
А ми сумні чогось стояли,
Чи ще вернем сюди колись ?!
Ось так воно в житті буває :
Спішиш кудись, ідеш - бредеш,
Поки одіб'єшся од стаї,
І десь у нетрях пропадеш...
Ніхто не знайде, не почує -
Усяк по своєму кочує.
Той десь загине на шляху...
...Біліє череп під горою,
Мов знак по загиблому герою,
Що впав в годиноньку лиху...
...Хто в Карпатах сонце стрінув,
З карпатських воду пив джерел,
Чий погляд тішили чарівні
Смереки й сосни, той орел !
Хто зринув в зелень океану,
Хто підіймавсь в густім тумані
На чола славних верховин...
Той пам'ятатиме повіки
Карпатськії бурхливі ріки -
Він серцем всім Карпатський Син !...
1966р.
І всяк побачив знак руїн:
Колись тут, напевно, бій точився
І не один загинув син...
Бачив цей мур обличчя юні,
Чув, як ридали матері,
Як сестри плакали й кохані,
Обнявши тіло бездиханне...
Ех, що то за часи старі...
Задумались усі, завмерли
Біля стіни, мов дивний чат,
Котились сльози, наче перли,
По щоках втомлений дівчат.
Ніхто ні слова не промовив,
Лиш чайкою знялися брови
На хмурих чолах юнаків.
А потім тихо вирушали
Із пристані жалю й печалі
А там квилили канюки.
...Отож у гору серпантинна
Нас, наче змійка, повела,
А зверху - чарівна картина
Раптом до наших ніг лягла:
Ген-ген на обрії Горгани
Синіють штрихом бездоганним,
А там і Чехи, і Словацький край,
Злились в смарагдовій тканині
Мільйони сосен і ялин.
Мов невідомий досі рай.
Навкруг ліси - густі, дрімучі,
Куди сягне лишень рука,
Ген в улоговині квітучій
Сміється плесами ріка...
О небо ! Який простір чистий !
Які ви, гори урочисті !
Який прекрасний ти, мій Край !!!
Могили. Хрест малий в граніті,
І більш нічого зверху - жах !...
Чиїсь батьки, кохані, діти
Тут вічно в камені лежать...
На їхній прах лиш з хмари,
Для них салют - перуни, грози,
Над ними стогне вітер лиш,
І руки ломлять блискавиці,
Вони ж лежать у горах криці,
Забуті світом, вмер їх клич...
1965
г. Сивуля
( Продовження... )
... Як з своїм табором прощались,
Кожен на хвилю зупинивсь,
Де "кінський череп" зоставляли,
Востаннє лиш огень куривсь ...
Смереки щось шептали стиха,
Ласкаво вітер в очі дихав,
А сокіл звав в небесну вись -
Кликав - квилив на сині скали.
А ми сумні чогось стояли,
Чи ще вернем сюди колись ?!
Ось так воно в житті буває :
Спішиш кудись, ідеш - бредеш,
Поки одіб'єшся од стаї,
І десь у нетрях пропадеш...
Ніхто не знайде, не почує -
Усяк по своєму кочує.
Той десь загине на шляху...
...Біліє череп під горою,
Мов знак по загиблому герою,
Що впав в годиноньку лиху...
...Хто в Карпатах сонце стрінув,
З карпатських воду пив джерел,
Чий погляд тішили чарівні
Смереки й сосни, той орел !
Хто зринув в зелень океану,
Хто підіймавсь в густім тумані
На чола славних верховин...
Той пам'ятатиме повіки
Карпатськії бурхливі ріки -
Він серцем всім Карпатський Син !...
1966р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.105 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.105 seconds