Корова задивилася в колодязь
І впала поміж місяць і зірки.
Ніде її сьогодні не знаходять
Ані господар, ані пастушки.
Сама вона не вибереться з пастки.
А як знайдуть і витягнуть скоріш –
Уже вона не буде в лузі пасти,
А тихо піде під різницький ніж.
І нам колодязь – яма оркестрова,
І контрабас гуде, як голос бід.
А з неба озивається корова,
І плаче стежка босоногих літ.
Літак у небі креслить кола срібні,
Колодязні ридають журавлі,
Неначе й ми нікому не потрібні,
Останні українці на землі.
А живемо у центрі – наче збоку,
На перехресті тисячі доріг.
І воду цю колодязну глибоку
Бере на небо чорний одноріг.
А пастушки в нічне і досі ходять,
І ту корову досі жаль мені,
Яка упала в зоряний колодязь,
А світло згасло в мами у вікні...