ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.27
16:29
Настане скоро місяць – сливовій,
він найкоротший на задвірках літа.
Час дозрівання потаємних мрій,
які до жару нами розігріті.
Хай зачекає божевільний світ,
а небо розсипає оксамити.
Плоди злітають з обважнілих віт
і ми тому радіємо, як діти.
він найкоротший на задвірках літа.
Час дозрівання потаємних мрій,
які до жару нами розігріті.
Хай зачекає божевільний світ,
а небо розсипає оксамити.
Плоди злітають з обважнілих віт
і ми тому радіємо, як діти.
2024.06.27
14:22
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2024.06.27
12:21
З*явився із моїх фантазій літніх,
Коли самотність допікала.
Пелюстки облітали з в*ялих квітів,
Уп*ялось в душу, ніби жало
Бджолине, навіть в снах ятрило гостро,
(Оце трясовина-омана...).
Проймав мене якийсь солодкий острах,
Коли самотність допікала.
Пелюстки облітали з в*ялих квітів,
Уп*ялось в душу, ніби жало
Бджолине, навіть в снах ятрило гостро,
(Оце трясовина-омана...).
Проймав мене якийсь солодкий острах,
2024.06.27
10:10
Пробач мені, доню, і сину, прости,
за те, що я стала нестримна, нервова.
Нелегко знести на Голгофу хрести,
коли до страждання іще не готова;
Навкруг матіола пахуча цвіте,
шпаки шаленіють в смарагдовім листі,
а сонце, в блаваті небес, золоте
за те, що я стала нестримна, нервова.
Нелегко знести на Голгофу хрести,
коли до страждання іще не готова;
Навкруг матіола пахуча цвіте,
шпаки шаленіють в смарагдовім листі,
а сонце, в блаваті небес, золоте
2024.06.27
05:56
Паленіє сонце за прозорим мевом,
Барвою жовтавою збризкані поля, –
Обгоріле листя струшують дерева
І в дрімливій тиші ціпенію я.
Мов кипуча домна, день пече і сліпить,
І уперто змінює сталий мій режим, –
Поміж буряками вичахла свиріпа
І пирій з о
Барвою жовтавою збризкані поля, –
Обгоріле листя струшують дерева
І в дрімливій тиші ціпенію я.
Мов кипуча домна, день пече і сліпить,
І уперто змінює сталий мій режим, –
Поміж буряками вичахла свиріпа
І пирій з о
2024.06.27
00:17
Квіти ніжності, сині гортензії,
Прикрашають казкове мовчання.
Є у Харкові Площа Поезії -
Площа мрії, розради, кохання.
З-за дерев із відтінками синіми
Посміхалося літо спекотне.
Я, натхненний осінніми римами,
Прикрашають казкове мовчання.
Є у Харкові Площа Поезії -
Площа мрії, розради, кохання.
З-за дерев із відтінками синіми
Посміхалося літо спекотне.
Я, натхненний осінніми римами,
2024.06.26
20:15
— Ти, ти, ти, — говорить вона
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не
2024.06.26
19:03
Серед радянських дослідників традиційно панувала іще ленінська думка про те, що Бог у філософії Дж. Берклі є суто декоративним елементом, що буцімто лише маскує соліпсизм, тоді як це не відповідає дійсности. Це було підтверджено ще роздумами І. Канта п
2024.06.26
17:05
Історію розповідали люди,
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т
2024.06.26
14:08
Сталяться нерви, як приходить злість,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
2024.06.26
12:27
Якщо українець – чини як Отець,
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
2024.06.26
08:49
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
2024.06.26
08:47
Летять слони-2
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
2024.06.26
08:17
Вклонюся житу, жито – це життя,
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
2024.06.26
05:38
За межею небокраю
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
2024.06.26
01:32
Римуються почуття.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.06.26
2024.06.20
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віра Шмига (1956) /
Вірші
/
Вірші
МАКСИМОВА АКАЦІЯ
Де кожна стежка,
має вік билини,
А в кропиві сховався грубний жар,
Там соняшник голівкою дитини
Акацію у сонце проводжав.
Максимом звали батькового діда.
Не вигадав,
а так здавна велось –
Поставив хрест
на хрест доріг.
Чи відав
Онуків долю?
Й деревце вжилось.
Відчервоніли вишні у долині.
Максимів знак розбили в димну ніч.
А з вікон перекреслених і нині
Кричить в пітьмі „по-хоо-вав”
хатній сич.
Та, як і правди,
роду діти ніде.
Ми від акації – звичайна річ –
В село не подорожніми увійдем,
Впізнають нас по виразам облич.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МАКСИМОВА АКАЦІЯ
Де кожна стежка,
має вік билини,
А в кропиві сховався грубний жар,
Там соняшник голівкою дитини
Акацію у сонце проводжав.
Максимом звали батькового діда.
Не вигадав,
а так здавна велось –
Поставив хрест
на хрест доріг.
Чи відав
Онуків долю?
Й деревце вжилось.
Відчервоніли вишні у долині.
Максимів знак розбили в димну ніч.
А з вікон перекреслених і нині
Кричить в пітьмі „по-хоо-вав”
хатній сич.
Та, як і правди,
роду діти ніде.
Ми від акації – звичайна річ –
В село не подорожніми увійдем,
Впізнають нас по виразам облич.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1496 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1496 seconds