Я боюсь про тебе думати...
Але займаюся цим небезпечним заняттям. Це як старі труби, по яким тече вода, але варто змінити тиск , і десь прорве.
Сьогодні знов про тебе згадувала –надцять разів, тобто не згадувала, бо й не забувала, просто видалась вільна хвилина, і я вирішила трохи помріяти. Це «трохи» зайняло майже весь день мого свідомого і несвідомого існування.
Виїхала зі знайомими на море, з думкою про тебе ступила на пісок босоніж. От, уяви, як гарно було б нам разом йти цим пляжем вдосвіта, взявшись за руки, що не крок, то пестощі, поцілунки, обійми...
Знімаю з себе сукню, коротку, з тонкого індійського батисту...вона тобі б сподобалась...точніше, я б тебе звела з розуму глибоким декольте. Переодягаю на себе купальник. Знаєш, я б з радістю з тобою опинилась на безлюдному пляжі й купалась би в тому, в чому народила мама))
Я вже відчуваю твій захоплений погляд, не втрачай голову!
Жену думки про тебе. Йду в напрямку моря, кожен крок відчуваю по-новому, вітер тріпає моє волосся, грається, ніжно цілує тіло. Цікаво, а твої цілунки такі ж ніжні, ніби помахи крилець метеликів? Чи пристрасні, гарячі, як поцілунки опівденного сонця?
Стараюсь про це не думати. Заходжу у море. Чиста, прохолодна свіжість кольору індійської бірюзи огортає мене.
Тіло приймає це як дарунок, а я – аж до «мурашок» шкірою, як тоді, коли вперше ми лишились наодинці.
Намагаюсь пропливти якомога далі, ніби шукаю в глибині порятунок від...здогадуєшся. Але море у змові з тобою, не хоче глибшати так швидко, як я того бажаю, тому я кидаю ту марну справу, і йду пішки на глибину.
Та хіба може глибина моря зрівнятися з глиною мої переживань щодо тебе?
Пірнаю на дно, втамовую емоції шляхом загострення інстинктів самозбереження. Вириваюсь з води, на повні груди хапаю повітря. А ти...ти лишився, як і був. Не примара, не вигаданий образ, а цілком реальний, той, хто цікавий мені.
Роблю ще кілька занурень, прямую до берега.
Прозорі медузи кружляють у воді, візерунки на шапочках виглядають ніби весільні пишні сукні.
Досить мріяти, - говорю собі, але не припиняю.
Лягаю на розпечений пісок, але твоя пристрасть є ще більш гарячою, тому намагаюся звикати. Заплющую очі, і помічаю, що навіть у сні думки мої з тобою поруч. Я не хочу прокидатися! Адже тут, в реальному світі, нас роз’єднали сотні кілометрів, але якщо б ми і заходились на відстані звуку дихання, то я усвідомлюю, наскільки ми далекі! І цю відстань в змозі скоротити лише ти, тому...Я чекатиму, мабуть, поки станеться зближення двох планет.