ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Поеми
Філософія моря
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія моря
Філософія моря
Дорога
…Викрешує міцний сталевий потяг
Мелодію дороги з-під коліс…
Рейс 302-й наш: «Хмельницький-Сімферополь»
Тук-тук, тук-тук, то степ, то ліс, то степ, то ліс…
Гудуть, хитаються, порипують вагони,
Петляє потяг поміж станцій, ніби вуж…
І провідниця, в синій формі, при погонах,
З купе в купе: «Кому ще чай? Кому ж? Кому ж?»
Назустріч нам гарячий червень мчить, як вершник,
Стовпи і ліхтарі, як вартові…
А на зупинках – пиво, соки і черешні,
І назви сіл: старі й нові, старі й нові…
У горизонт, ген-ген, впирається дорога:
Одеський степ або херсонський очерет…
Все ближче – південь, і все далі від порогу –
Вперед-вперед, вперед-вперед, вперед-вперед…
І – цілі простирадла спраглих маків,
І – виноградники, і – рисові поля…
В нас – ще весна, а тут – в колоссях злаки –
Безвідь земля, безвідь земля, безвідь земля…
…А інколи – могили та кургани,
В них – душі предків – чумаків і козаків…
Рубці і шрами, кров і біль, хвороби й рани,
І солі ківш, і солі ківш, і солі ківш…
Нарешті – вечір: свіжість, насолода,
На небі – місяць, за вікном – гірлянди міст…
В дорожній сон нас обгортає прохолода –
Молитва й піст, молитва й піст, молитва й піст…
Молочний шлях вгорі на небі стелить зорі,
А з-під коліс: «Ми тільки вдвох, ми тільки вдвох!»
Керує потягом не чоловік, а Бог…
- Радій, любов моя, ми їдемо до моря!..
Знайомство
...Очі закрити, і – слухати море…
Скільки тут можна почути думок та історій!..
Ти тільки вслухайся в цих коливань безкінечність:
Сила і міць, витонченість і статечність…
Котить стихія до берега вимиті хвилі:
Милі – як долі, і долі – довгі, як милі…
Розчісують гребені хвиль сірі втомлені буни,
А хвилі – туди і сюди, як татари чи гуни –
Плодяться, плодяться, плодяться, плодяться, плодяться…
Котяться, котяться, котяться, котяться, котяться…
Виносять на берег морський, мов казкове насіння,
Гладеньке і тепле, як кров, різнобарвне каміння…
Люди шматочки породи на пам’ять збирають,
Везуть сувеніри із півдня до рідного краю…
…Очі відкрити, і – бачити море…
Лінія неба і лінія моря – обрій…
Яхта танцює на хвилях, здійнявши вітрила…
Чайка над нею кружляє, розправивши крила…
А з самого ранку Сонце купається в морі:
Море спокійне, чисте, грайливе, прозоре…
Хвилі гладесеньку гальку легенько лоскочуть –
Мажорно-лазурний відтінок у них після ночі…
На протязі дня море часто міняє свій колір:
То світла воно добавляє, то – тіні, то – солі…
Коли – темно-синє, коли – ясно-світло-зелене,
Складає в сонет гуркотливо-шумливі рефрени…
А іноді море фарбується в сіро-свинцеве:
Здіймається вітер, рве хвилі, як напад серцевий!..
Летить буревісник, провісник чи шквалу, чи шторму –
Можливо, тому нарекли море пращури Чорним?..
Скажи, Чорне море, про що ти шепочеш, шепочеш?..
Куди ти нас кличеш? Про що розповісти нам хочеш?..
…Ми з тобою – удвох… Медитація… Час зупинився…
Ти купатися йдеш, я сиджу і услід тобі дивлюсь:
Очі карі у тебе в цей раз, я від Сонця це знаю…
Цікаво, а море кольору бронзи буває?...
Вершник
…Диск рудий з-за гори, ніби тісто у діжі, зростає,
Одягає заплетену в біле проміння корону…
І повільно тягне свого воза нагору з-за краю,
І у гриву коня свого в’є помаранчеві грона…
А на дзеркалі моря – з сусального злата доріжка,
Гладить срібну поверхню і вільно біжить посолонь…
Я на буні сиджу і вдихаю ці промені-віжки,
І дивлюсь, як Сварожич тим возом керує комонь…
Берег
…Гойдається лагідне море,
Над Ялтою шепчуться гори…
Свіжість повітря морського,
Квітучість похилих відрогів…
Ми з тобою – то вниз, то вгору:
Петляємо стежками, східцями,
А парк грає в оперу з птицями,
Багатоголоссями хору…
Навколо – Лівадії зелень,
На сході, в тумані, Авінда…
А поруч – морський теплий шелест,
І дно, ніби в казці, нам видно…
…За обрієм три кипариси
На варті Нікітського мису…
Історія
…Руське море гуркоче і стогне
І немов валуни, котить хвилі…
Величезні, живі, многожильні,
Витривалі, рябі, семимильні,
Що, в своїй неприборканій силі,
Причаровують дію і погляд…
Де гостинність твоя, Понт Евксінський?
Ти ще вчора гойдався неквапно:
Шепотів, посміхався, нас кликав,
Рідний, добрий, безмежний, великий,
Ми до тебе такого вже звикли…
То чому ж обернувся ти раптом,
На суворий, чужий, Понт Аксінський?...
В тебе сцена сьогодні – драма,
Б’єшся з берегом, спориш з вітрами…
Висікаєш рефрени і такти,
Демонструєш свій дух, свій характер…
Видно, хоче нутро твоє шторму,
Видно, прагне душа твоя бурі…
Гуркотять довгі хвилі в зажурі,
Чайка квилить, гуде море Чорне…
Ти
…Грізна сила морська орди хвиль розбиває об скелі,
Викарбовує дух і не хоче знайти компроміс…
Перламутрово-сині і сіро-зелені пастелі,
Розфарбовують шторм, що хитає в боки земну вісь…
А по срібно-свинцевій, воронками зритій поверхні,
Скаче дикий табун біло-сіро-гнідих бурунців…
Я немов Айвазовський, вбираю цю силу і зверхність,
А на березі ти пишеш море з мольбертом в руці…
А над морем твоїм непідкорений вихор гуляє,
Віражі й круговерть, стогін бурі, жадоба й політ…
А за обрієм – щогла, ледве-ледве з-за хвиль виглядає.
А над хвилями – чайка, кружляє у сивій імлі…
Я
…І знову я дихаю морем і на жадібний погляд нанизую,
Як хвилі бурхливі поранений берег вилизують…
А в піні морській, в гуркотінні й мереживі бризок,
Я бачу нестримність, сміливість, зрю виклик і ризик…
Насичені сіллю морською бархани, як гори –
Я слухаю мантру великого Чорного моря…
Очима, легенями, шкірою, нервами, мозком,
Хапаю я моря безкрайого вроду та розкіш:
Цю силу і міць, цю велич, цю плавність і грацію,
Цю грізну любов…
Я – немов папарацці…
Море
…Я – море, я – Бог!..
Я – волі стихія, я – міць!..
Люди на березі, падайте, падайте ниць!..
Чому?! Бо я – йду!
Ви чуєте, як я гуду?!..
Цілу орду кшатріїв-хвиль я веду!..
Слухайте, люди! Слухайте батьківське віче!..
Зараз розгорнеться пра, битва і січа!..
Ви не хочете?.. Ха!.. А я до вас вигукну: «Ні!..
Ця битва насправді потрібна і вам, і мені!..»
Я хочу, щоб ви в цьому штормі, нарешті, побачили,
Забуте й споганене, вбите, загублене й втрачене…
Я хочу, щоб ти, о велика-велика людино,
Моєї душі розпізнала яри та глибини…
А там, де моя, там лежить і твоя…
Тому й атакую і б’юсь в штормі грізному я…
Сьогодні на тілі моєму ти бачиш трикольорність:
Ненаситності вал, гру ва-банк, і по крові – нескореність…
І я хочу, щоб ти у моїй перламутровій муті,
Своє упізнав немінливе златаве трисуття!..
Яке?!.. Я заходжу на новий круг!..
Як все просто, почуй: тіло, душа і дух…
І якщо в тебе є зір, дотик і слух,
Поки Сонце – живе, поки вітер – не вщух –
Шукай в своїй суті тіло, душу і дух!..
Я – море, я – Бог!..
Я в наступ на тебе йду!..
Чуєш мій голос?!.. Почуй, як я квилю й гуду!..
У мене – вузли, градуси, бали і милі!..
Хвилі мої – вони не марнують зусилля…
Я малюю на березі фрески – це купол і стіни,
З біло-зеленої глини, по-вашому, піни…
А потім – дроблю воду в бризки, хапаю їх в жмені,
І літопис пишу: то дії, то дати, то ймення…
Хочеш – вір, хочеш – ні, тільки все це навколо – мій храм,
Двері в нього я часом навстіж відкриваю вітрам!..
Вони люблять мене, їх у мене є вісім,
Зусібіч вони дмуть, я люблю їхню пісню…
Вони входять в мій храм, заповняють приміщення,
І тоді стає легко – наступає очищення…
Я, як мрію, чекаю ці радісні миті –
Викидаю на берег всю непотріб та сміття…
І, можливо, під ранок, посміхнусь тобі знову,
Стану чистим, охайним, тепло-синім, здоровим…
Ну, а поки що, бач, о, велика людино,
Мої, вплетені в шторм, волелюбні картини!..
І, можливо, моя, не придумана пісня,
Твою душу очистить, поверне тобі мислі…
І, можливо, у цій канонаді повторень,
Що тобі, о людино, посилаю я, море –
Ти почуєш моє побажання єдине:
«Схаменись, зупинись, і покайся, людино!..»
Ми
Войовничого моря мовчазне моє споглядання:
Філософія хвиль, філософія бризок і піни…
Філософія гуркоту, шуму і перевертання,
Філософія нас… Ми і море… Сумісність… Єдине…
Додому
Ну, ось, новий день, нові цілі, нові значення…
У воду кинуті бажання і монети…
Знов Сонце сходить над блакитною планетою,
А ми – додому… Чорне море, до побачення!..
Кумпала Вір
(Написано в м. Ялта, (Лівадія),
в період з 27 травня по 8 червня 2007 року)
Дорога
…Викрешує міцний сталевий потяг
Мелодію дороги з-під коліс…
Рейс 302-й наш: «Хмельницький-Сімферополь»
Тук-тук, тук-тук, то степ, то ліс, то степ, то ліс…
Гудуть, хитаються, порипують вагони,
Петляє потяг поміж станцій, ніби вуж…
І провідниця, в синій формі, при погонах,
З купе в купе: «Кому ще чай? Кому ж? Кому ж?»
Назустріч нам гарячий червень мчить, як вершник,
Стовпи і ліхтарі, як вартові…
А на зупинках – пиво, соки і черешні,
І назви сіл: старі й нові, старі й нові…
У горизонт, ген-ген, впирається дорога:
Одеський степ або херсонський очерет…
Все ближче – південь, і все далі від порогу –
Вперед-вперед, вперед-вперед, вперед-вперед…
І – цілі простирадла спраглих маків,
І – виноградники, і – рисові поля…
В нас – ще весна, а тут – в колоссях злаки –
Безвідь земля, безвідь земля, безвідь земля…
…А інколи – могили та кургани,
В них – душі предків – чумаків і козаків…
Рубці і шрами, кров і біль, хвороби й рани,
І солі ківш, і солі ківш, і солі ківш…
Нарешті – вечір: свіжість, насолода,
На небі – місяць, за вікном – гірлянди міст…
В дорожній сон нас обгортає прохолода –
Молитва й піст, молитва й піст, молитва й піст…
Молочний шлях вгорі на небі стелить зорі,
А з-під коліс: «Ми тільки вдвох, ми тільки вдвох!»
Керує потягом не чоловік, а Бог…
- Радій, любов моя, ми їдемо до моря!..
Знайомство
...Очі закрити, і – слухати море…
Скільки тут можна почути думок та історій!..
Ти тільки вслухайся в цих коливань безкінечність:
Сила і міць, витонченість і статечність…
Котить стихія до берега вимиті хвилі:
Милі – як долі, і долі – довгі, як милі…
Розчісують гребені хвиль сірі втомлені буни,
А хвилі – туди і сюди, як татари чи гуни –
Плодяться, плодяться, плодяться, плодяться, плодяться…
Котяться, котяться, котяться, котяться, котяться…
Виносять на берег морський, мов казкове насіння,
Гладеньке і тепле, як кров, різнобарвне каміння…
Люди шматочки породи на пам’ять збирають,
Везуть сувеніри із півдня до рідного краю…
…Очі відкрити, і – бачити море…
Лінія неба і лінія моря – обрій…
Яхта танцює на хвилях, здійнявши вітрила…
Чайка над нею кружляє, розправивши крила…
А з самого ранку Сонце купається в морі:
Море спокійне, чисте, грайливе, прозоре…
Хвилі гладесеньку гальку легенько лоскочуть –
Мажорно-лазурний відтінок у них після ночі…
На протязі дня море часто міняє свій колір:
То світла воно добавляє, то – тіні, то – солі…
Коли – темно-синє, коли – ясно-світло-зелене,
Складає в сонет гуркотливо-шумливі рефрени…
А іноді море фарбується в сіро-свинцеве:
Здіймається вітер, рве хвилі, як напад серцевий!..
Летить буревісник, провісник чи шквалу, чи шторму –
Можливо, тому нарекли море пращури Чорним?..
Скажи, Чорне море, про що ти шепочеш, шепочеш?..
Куди ти нас кличеш? Про що розповісти нам хочеш?..
…Ми з тобою – удвох… Медитація… Час зупинився…
Ти купатися йдеш, я сиджу і услід тобі дивлюсь:
Очі карі у тебе в цей раз, я від Сонця це знаю…
Цікаво, а море кольору бронзи буває?...
Вершник
…Диск рудий з-за гори, ніби тісто у діжі, зростає,
Одягає заплетену в біле проміння корону…
І повільно тягне свого воза нагору з-за краю,
І у гриву коня свого в’є помаранчеві грона…
А на дзеркалі моря – з сусального злата доріжка,
Гладить срібну поверхню і вільно біжить посолонь…
Я на буні сиджу і вдихаю ці промені-віжки,
І дивлюсь, як Сварожич тим возом керує комонь…
Берег
…Гойдається лагідне море,
Над Ялтою шепчуться гори…
Свіжість повітря морського,
Квітучість похилих відрогів…
Ми з тобою – то вниз, то вгору:
Петляємо стежками, східцями,
А парк грає в оперу з птицями,
Багатоголоссями хору…
Навколо – Лівадії зелень,
На сході, в тумані, Авінда…
А поруч – морський теплий шелест,
І дно, ніби в казці, нам видно…
…За обрієм три кипариси
На варті Нікітського мису…
Історія
…Руське море гуркоче і стогне
І немов валуни, котить хвилі…
Величезні, живі, многожильні,
Витривалі, рябі, семимильні,
Що, в своїй неприборканій силі,
Причаровують дію і погляд…
Де гостинність твоя, Понт Евксінський?
Ти ще вчора гойдався неквапно:
Шепотів, посміхався, нас кликав,
Рідний, добрий, безмежний, великий,
Ми до тебе такого вже звикли…
То чому ж обернувся ти раптом,
На суворий, чужий, Понт Аксінський?...
В тебе сцена сьогодні – драма,
Б’єшся з берегом, спориш з вітрами…
Висікаєш рефрени і такти,
Демонструєш свій дух, свій характер…
Видно, хоче нутро твоє шторму,
Видно, прагне душа твоя бурі…
Гуркотять довгі хвилі в зажурі,
Чайка квилить, гуде море Чорне…
Ти
…Грізна сила морська орди хвиль розбиває об скелі,
Викарбовує дух і не хоче знайти компроміс…
Перламутрово-сині і сіро-зелені пастелі,
Розфарбовують шторм, що хитає в боки земну вісь…
А по срібно-свинцевій, воронками зритій поверхні,
Скаче дикий табун біло-сіро-гнідих бурунців…
Я немов Айвазовський, вбираю цю силу і зверхність,
А на березі ти пишеш море з мольбертом в руці…
А над морем твоїм непідкорений вихор гуляє,
Віражі й круговерть, стогін бурі, жадоба й політ…
А за обрієм – щогла, ледве-ледве з-за хвиль виглядає.
А над хвилями – чайка, кружляє у сивій імлі…
Я
…І знову я дихаю морем і на жадібний погляд нанизую,
Як хвилі бурхливі поранений берег вилизують…
А в піні морській, в гуркотінні й мереживі бризок,
Я бачу нестримність, сміливість, зрю виклик і ризик…
Насичені сіллю морською бархани, як гори –
Я слухаю мантру великого Чорного моря…
Очима, легенями, шкірою, нервами, мозком,
Хапаю я моря безкрайого вроду та розкіш:
Цю силу і міць, цю велич, цю плавність і грацію,
Цю грізну любов…
Я – немов папарацці…
Море
…Я – море, я – Бог!..
Я – волі стихія, я – міць!..
Люди на березі, падайте, падайте ниць!..
Чому?! Бо я – йду!
Ви чуєте, як я гуду?!..
Цілу орду кшатріїв-хвиль я веду!..
Слухайте, люди! Слухайте батьківське віче!..
Зараз розгорнеться пра, битва і січа!..
Ви не хочете?.. Ха!.. А я до вас вигукну: «Ні!..
Ця битва насправді потрібна і вам, і мені!..»
Я хочу, щоб ви в цьому штормі, нарешті, побачили,
Забуте й споганене, вбите, загублене й втрачене…
Я хочу, щоб ти, о велика-велика людино,
Моєї душі розпізнала яри та глибини…
А там, де моя, там лежить і твоя…
Тому й атакую і б’юсь в штормі грізному я…
Сьогодні на тілі моєму ти бачиш трикольорність:
Ненаситності вал, гру ва-банк, і по крові – нескореність…
І я хочу, щоб ти у моїй перламутровій муті,
Своє упізнав немінливе златаве трисуття!..
Яке?!.. Я заходжу на новий круг!..
Як все просто, почуй: тіло, душа і дух…
І якщо в тебе є зір, дотик і слух,
Поки Сонце – живе, поки вітер – не вщух –
Шукай в своїй суті тіло, душу і дух!..
Я – море, я – Бог!..
Я в наступ на тебе йду!..
Чуєш мій голос?!.. Почуй, як я квилю й гуду!..
У мене – вузли, градуси, бали і милі!..
Хвилі мої – вони не марнують зусилля…
Я малюю на березі фрески – це купол і стіни,
З біло-зеленої глини, по-вашому, піни…
А потім – дроблю воду в бризки, хапаю їх в жмені,
І літопис пишу: то дії, то дати, то ймення…
Хочеш – вір, хочеш – ні, тільки все це навколо – мій храм,
Двері в нього я часом навстіж відкриваю вітрам!..
Вони люблять мене, їх у мене є вісім,
Зусібіч вони дмуть, я люблю їхню пісню…
Вони входять в мій храм, заповняють приміщення,
І тоді стає легко – наступає очищення…
Я, як мрію, чекаю ці радісні миті –
Викидаю на берег всю непотріб та сміття…
І, можливо, під ранок, посміхнусь тобі знову,
Стану чистим, охайним, тепло-синім, здоровим…
Ну, а поки що, бач, о, велика людино,
Мої, вплетені в шторм, волелюбні картини!..
І, можливо, моя, не придумана пісня,
Твою душу очистить, поверне тобі мислі…
І, можливо, у цій канонаді повторень,
Що тобі, о людино, посилаю я, море –
Ти почуєш моє побажання єдине:
«Схаменись, зупинись, і покайся, людино!..»
Ми
Войовничого моря мовчазне моє споглядання:
Філософія хвиль, філософія бризок і піни…
Філософія гуркоту, шуму і перевертання,
Філософія нас… Ми і море… Сумісність… Єдине…
Додому
Ну, ось, новий день, нові цілі, нові значення…
У воду кинуті бажання і монети…
Знов Сонце сходить над блакитною планетою,
А ми – додому… Чорне море, до побачення!..
Кумпала Вір
(Написано в м. Ялта, (Лівадія),
в період з 27 травня по 8 червня 2007 року)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію