Став світ цей без Тараса одинокий.
Що говорить, щоб не тривожить ран?
Я словом своїм збережу твій спокій,
Яким тебе не радував тиран.

Якби ж мені твоя наснага й воля,
Яку ти переніс через роки...
Довкруж могили в тебе стільки поля
І бриндушок – на всі земні віки.

А я б хотів, щоб ти був поруч з нами,
Писав, творив усім своїм буттям.
Щоб погляд твій, обпалений вітрами,
Не розстававсь повіки із життям.

Приходимо до тебе на світанні,
А ще за нами тисячі ідуть...
Твої знайомі, рідні, друзі зрання
До узголів’я квіти покладуть.

Тарасе, ти роки уже не з нами,
Лиш вірші нам залишив голосні...
Та проростуть вони в душі словами,
І світу родять ще нові пісні.